Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 19 травня 1925 року на свою 7-му сесію,

постановивши прийняти ряд пропозицій про відшкодування під час нещасних випадків на виробництві, що є частиною першого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції,

ухвалює цього десятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот двадцять п'ятого року нижченаведену конвенцію, яка буде називатися Конвенцією 1925 року про відшкодування працівникам під час нещасних випадків на виробництві і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується забезпечити працівникам, потерпілим в результаті нещасних випадків на виробництві, або їхнім утриманцям відшкодування на умовах, принаймні рівних тим, які передбачені цією Конвенцією.

1. Законодавство щодо відшкодування під час нещасних випадків на виробництві застосовується до працівників, службовців та учнів, зайнятих на підприємствах, у господарствах або установах, державних чи приватних, незалежно від їхнього характеру.

2. Однак кожний член Організації може передбачити у своєму національному законодавстві такі винятки, які він вважатиме необхідними, щодо:

a) осіб, які виконують випадкові роботи, не характерні для даного підприємства;

b) осіб, які працюють вдома;

c) членів сім'ї роботодавця, які працюють виключно для нього і мешкають в його будинку;

d) працівників розумової праці, заробіток яких перевищує межу, встановлену національним законодавством.

Ця Конвенція не поширюється на:

1) моряків і рибалок, щодо яких положення міститимуться в одній з наступних конвенцій;

2) осіб, які користуються особливим режимом, який принаймні рівноцінний режиму, передбаченому цією Конвенцією.

Ця Конвенція не застосовується до сільського господарства, щодо якого лишається чинною Конвенція про відшкодування під час нещасних випадків в сільському господарстві, ухвалена Міжнародною конференцією праці на своїй третій сесії.

Відшкодування під час нещасних випадків, що спричинили постійну непрацездатність або смерть, виплачується потерпілим особам або їхнім утриманцям у формі періодичних виплат за умови, що воно може бути виплачене цілком або частково у формі одноразової допомоги, якщо компетентним властям будуть надані гарантії розумного її використання.

У разі непрацездатності відшкодування надається не пізніше ніж на п'ятий день після нещасного випадку, незалежно від того, чи сплачується воно роботодавцем, установою по страхуванню від нещасних випадків чи установою по страхуванню на випадок хвороби.

У тих випадках, коли непрацездатність в результаті нещасного випадку має такий характер, що потерпіла особа потребує постійної допомоги іншої особи, надається додаткове відшкодування.

Національне законодавство передбачає такі заходи контролю, а також методи перегляду допомог, які будуть визнані необхідними.

Потерпілі від нещасних випадків на виробництві мають право на медичну допомогу і на таку хірургічну допомогу і допомогу лікувальними засобами, яка буде визнана необхідною внаслідок нещасного випадку. Ця медична допомога надається за рахунок або роботодавця, або установи по страхуванню від нещасних випадків, або установ по страхуванню на випадок хвороби чи інвалідності.