Сфера застосування цього МСФЗ

1.1 Цей МСФЗ для МСП призначений для застосування малими та середніми підприємствами (МСП). В цьому розділі наводяться характерні риси МСП.

Опис малих та середніх підприємств

1.2 Малими та середніми підприємствами є суб'єкти господарювання, які:

а) не є підзвітними громадськості та

б) оприлюднюють фінансові звіти загального призначення для зовнішніх користувачів. Зовнішніми користувачами є, наприклад, власники, що не беруть участь в управлінні підприємством, існуючі та потенційні кредитори, а також кредитно-рейтингові агентства.

1.3 Підприємство є підзвітним громадськості, якщо

а) його боргові інструменти чи інструменти капіталу перебувають в обігу на публічному ринку або воно знаходиться в процесі випуску таких інструментів для обігу на публічному ринку (вітчизняна чи іноземна фондова біржа або позабіржовий ринок, включаючи місцевий та регіональний ринки), або

б) на відповідальному зберіганні у нього знаходяться активи великої групи сторонніх осіб, і таке зберігання є одним з основних видів його діяльності. Це характерно для банків, кредитних спілок, страхових компаній, брокерів/дилерів цінних паперів, взаємних фондів та інвестиційних банків.

1.4 Деякі підприємства можуть мати на відповідальному зберіганні активи великої групи сторонніх осіб. Зберігання фінансових ресурсів та управління ними довірене таким підприємствам, клієнтами, замовниками або учасниками, які не беруть участь в управлінні підприємствами. Але якщо такі підприємства роблять це на додаток до свого основного виду діяльності (прикладами можуть бути туристичні агенти або агенти з торгівлі нерухомістю, навчальні заклади, благодійні організації, кооперативи, що вимагають певний членський внесок, а також продавці, що отримують платежі авансом за надання товарів чи послуг, такі як комунальні служби), то обов'язку звітувати перед громадськістю в них не виникає.

1.5 Якщо цей МСФЗ застосовується підзвітним громадськості підприємством, то його фінансові звіти не можуть характеризуватися як такі, що відповідають МСФЗ для МСП - навіть якщо застосування цього МСФЗ підзвітним громадськості підприємством дозволяється чи вимагається згідно із законодавчим чи нормативно-правовим актом в його юрисдикції.

1.6 Дочірньому підприємству, материнське підприємство якого застосовує повний комплекс МСФЗ або яке входить до складу консолідованої групи, що застосовує повний комплекс МСФЗ, не забороняється застосовувати цей МСФЗ при складанні його власних фінансових звітів, якщо саме по собі це дочірнє підприємство не є підзвітним громадськості. Якщо його фінансові звіти характеризуються як такі, що відповідають МСФЗ для МСП, то воно має виконувати всі положення цього МСФЗ.

Сфера застосування цього розділу

2.1 В цьому розділі наводиться мета подання фінансових звітів малих та середніх підприємств (МСП) та ознаки, завдяки яким інформація у фінансових звітах МСП є корисною. Також визначаються концепції та базові принципи, на яких ґрунтуються фінансові звіти МСП.

Мета подання фінансових звітів малих та середніх підприємств

2.2 Мета подання фінансових звітів малого чи середнього підприємства - надавати інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, яка є корисною для прийняття економічних рішень широким колом користувачів, що не мають повноважень вимагати звітів, пристосованих до їх конкретних інформаційних потреб.

2.3 Фінансові звіти також демонструють результати управління, здійснюваного управлінським персоналом - підзвітність управлінського персоналу за довірені йому ресурси.

Якісні характеристики інформації у фінансових звітах

Зрозумілість

2.4 Інформація у фінансових звітах має надаватися таким чином, щоб бути зрозумілою для користувачів, які мають відповідні знання з бізнесу, економічної діяльності та бухгалтерського обліку і прагнуть вивчати цю інформації з достатньою ретельністю. Проте необхідність надання зрозумілої інформації не дає права вилучати інформацію на тій підставі, що певним користувачам може бути важко її зрозуміти.

Доречність

2.5 Інформація у фінансових звітах має бути доречною для прийняття рішень користувачами. Інформація є доречною, якщо вона здатна вплинути на економічні рішення користувачів, допомагаючи їм оцінити минулі, теперішні чи майбутні події або підтверджуючи чи виправляючи їхні минулі оцінки.

Суттєвість

2.6 Інформація є суттєвою - а отже доречною - якщо її пропуск чи викривлення можуть вплинути на економічні рішення користувачів, які вони приймають на основі фінансових звітів. Суттєвість залежить від розміру статті чи помилки, який оцінюється за конкретних обставин пропуску чи викривлення інформації. Проте некоректно робити або залишати невиправленими несуттєві відхилення від МСФЗ для МСП для того, щоб досягти певної картини фінансового стану, результатів діяльності чи руху грошових коштів підприємства.

Достовірність

2.7 Інформація у фінансових звітах має бути достовірною. Інформація є достовірною, коли в ній немає суттєвих помилок та упередженості і вона правдиво відображає те, що зазначається або те, що можна обґрунтовано очікувати. Фінансові звіти є упередженими (тобто не нейтральними), якщо, через відбір інформації чи спосіб її подання, вони навмисно впливають на прийняття рішення чи судження для того, щоб досягти наперед визначеного результату.

Превалювання сутності над формою

2.8 Операції та інші події та умови слід обліковувати та відображати згідно з їхньою сутністю, а не лише виходячи з їхньої юридичної форми. Це підвищує достовірність фінансових звітів.

Обачність

2.9 Наявність невизначеності, яка неминуче супроводжує багато подій та обставин, визнається шляхом розкриття її характеру та розміру і застосуванням принципу обачності під час складання фінансових звітів. Обачність - це прояв певної міри обережності під час формування необхідних за умов невизначеності суджень, таким чином, щоб не завищувати активи чи дохід і не занижувати зобов'язання чи витрати. Проте дотримання обачності не дає права навмисно занижувати активи чи дохід або навмисно завищувати зобов'язання чи витрати. Коротко кажучи, обачність не може бути підставою для упередженості.

Повнота

2.10 Для того щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах має бути повною в межах суттєвості та витрат. Неповна інформація може призвести до надання неправдивої або оманливої інформації, а отже недостовірної та недоречної.

Зіставність

2.11 Користувачі повинні мати змогу порівняти фінансові звіти підприємства за різні періоди для того, щоб визначати тенденції у його фінансовому стані та результатах діяльності. Користувачі повинні мати також змогу порівняти фінансові звіти різних підприємств, щоб оцінити їхній відносний фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів. Отже, вимір та відображення фінансового впливу подібних операцій та інших подій і умов слід здійснювати послідовно в межах підприємства в різні проміжки часу по відношенню до цього підприємства і також послідовно по відношенню до декількох підприємств. Крім того, користувачів слід ознайомити з обліковою політикою, яка застосовується під час складання фінансових звітів, і з будь-якими змінами цієї політики та впливами цих змін.

Своєчасність

2.12 Для того щоб бути доречною, фінансова інформація має бути здатною впливати на економічні рішення користувачів. Своєчасність передбачає надання інформації в межах часу, необхідного для прийняття рішень. Якщо інформація надається з надмірною затримкою, то вона може втратити свою доречність. У управлінського персоналу може виникнути необхідність знайти оптимальне співвідношення між відносними перевагами надання своєчасної інформації та забезпеченнями її достовірності. Для досягнення оптимального співвідношення між доречністю та достовірністю передусім потрібно керуватися необхідністю задовольняти потреби користувачів, які приймають економічні рішення.

Співвідношення вигід та витрат

2.13 Отримані від інформації вигоди повинні перевищувати витрати на її надання. Оцінка вигід та витрат є значною мірою суб'єктивною. Більш того, витрати необов'язково несуть ті користувачі, які отримують вигоди, і часто вигоди від інформації отримуються широким колом зовнішніх користувачів.

2.14 Інформація у фінансових звітах допомагає тим, хто надає капітал, приймати кращі рішення, і в результаті цього забезпечує більш ефективне функціонування ринків капіталу та зменшення вартості капіталу для економіки в цілому. Окремі підприємства також отримують вигоди, у тому числі більш легкий доступ до ринків капіталу, покращення відносин з громадськістю та, можливо, зменшення вартості капіталу. Серед вигід також може бути підвищення ефективності управлінських рішень, оскільки внутрішня фінансова інформація на підприємстві часто, хоча б частково, ґрунтується на інформації, підготовленої для складання фінансових звітів загального призначення.

Фінансовий стан

2.15 Фінансовий стан підприємства - це співвідношення його активів, зобов'язань та власного капіталу, відображене у звіті про фінансовий стан. Ці поняття мають такі визначення:

а) актив - це ресурс, контрольований підприємством в результаті минулих подій, від якого очікують надходження майбутніх економічних вигід до підприємства;

б) зобов'язання - це теперішня заборгованість підприємства, яка виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, за очікуваннями, спричинить вибуття з підприємства ресурсів, що втілюють економічні вигоди;

в) власний капітал - це залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань.

2.16 Деякі статті, що відповідають визначенню активу або зобов'язання, можуть не визнаватися активами та зобов'язаннями у звіті про фінансовий стан, оскільки не відповідають критеріям визнання, наведеним у параграфах 2.27 - 2.32. Зокрема, для того, щоб актив був визнаним, очікування щодо надходження чи вибуття економічних вигід має бути достатньо певним, щоб відповідати критерію ймовірності.

Активи

2.17 Майбутня економічна вигода від активу - це його потенціал, який прямо чи непрямо сприяє надходженню грошових коштів та їх еквівалентів до підприємства. Ці грошові потоки можуть виникнути в результаті використання активу або його вибуття.

2.18 Багато активів, наприклад основні засоби, мають матеріальну форму. Але матеріальна форма не є обов'язковою для існування активу. Деякі активи є нематеріальними.

2.19 При визначенні наявності активу право власності не є вирішальним чинником. Так, наприклад, орендована нерухомість є активом, якщо підприємство контролює вигоди, які очікується отримати від такої нерухомості.

Зобов'язання

2.20 Основна характеристика зобов'язання полягає в тому, що підприємство має теперішній обов'язок діяти або робити певним чином. Такий обов'язок може бути юридичним або конструктивним зобов'язанням. Виконання юридичного зобов'язання можна забезпечити примусово на підставі обов'язкового для виконання договору чи закріпленої в законодавстві вимоги. Конструктивне зобов'язання - це зобов'язання, що є наслідком дій підприємства, коли:

а) підприємство повідомило інші сторони, що воно візьме на себе певні зобов'язання згідно з порядком, встановленим минулою практикою або достатньо конкретною поточною заявою, а також

б) в результаті підприємство створило в інших сторін обґрунтоване очікування, що воно виконає ці зобов'язання.

2.21 Погашення теперішнього зобов'язання зазвичай передбачає виплату грошових коштів, передачу інших активів, надання послуг, заміну даного зобов'язання іншим або перетворення зобов'язання на капітал. Ліквідувати зобов'язання можна й іншими шляхами, наприклад, у результаті відмови кредитора від своїх претензій.

Власний капітал

2.22 Власний капітал - це залишок визнаних активів після вирахування визнаних зобов'язань. У звіті про фінансовий стан він може бути розділений на підкласи. Наприклад, в акціонерному товаристві підкласами капіталу вважаються внесені акціонерами кошти, накопичений нерозподілений прибуток та прямо визнані в капіталі прибутки чи збитки.

Результати діяльності

2.23 Результати діяльності - це співвідношення доходу та витрат підприємства протягом звітного періоду. Цей МСФЗ дозволяє підприємствам відображати результати діяльності в одному фінансовому звіті (звіт про сукупний дохід) або в двох фінансових звітах (звіт про прибутки та збитки та звіт про сукупний дохід). Загальний сукупний дохід та прибуток чи збиток часто використовуються як показники діяльності або як основа для інших показників, таких як рентабельність інвестицій або прибуток на акцію. Дохід та витрати визначаються таким чином:

а) дохід - це збільшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді надходження чи збільшення корисності активів або у вигляді зменшення зобов'язань, результатом чого є збільшення власного капіталу, за винятком збільшення, пов'язаного з внесками учасників;

б) витрати - це зменшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді вибуття або амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов'язаного з виплатами учасникам капіталу.

2.24 Визнання доходу та витрат є прямим результатом визнання та оцінки активів і зобов'язань. Критерії визнання доходу та витрат наведено у параграфах 2.27 - 2.32.

Дохід

2.25 Визначення доходу включає в себе дохід від звичайної діяльності та надходження від інших операцій.

а) дохід від звичайної діяльності - це дохід, який виникає в ході звичайної діяльності підприємства та має багато назв, в тому числі дохід від продажу (реалізації), плата, відсотки, дивіденди, роялті та орендна плата;

б) надходження від інших операцій - це надходження, яке відповідає визначенню доходу, але доходом не є. Коли у звіті про сукупний дохід визнаються надходження від інших операцій, вони зазвичай відображаються окремо, тому що їх корисно знати під час прийняття економічних рішень.

Витрати

2.26 Визначення витрат включає в себе збитки, а також витрати, які виникають в ході звичайної діяльності підприємства.

а) витрати, які виникають в ході звичайної діяльності підприємства включають, наприклад, собівартість реалізованої продукції, заробітну плату та амортизацію. Зазвичай вони мають форму вибуття чи зменшення активів, таких як грошові кошти та їх еквіваленти, запаси чи основні засоби;

б) збитки - це інші статті, які відповідають визначенню витрат та можуть виникнути в ході звичайної діяльності підприємства. Коли збитки визнаються у звіті про сукупний дохід, вони зазвичай відображаються окремо, тому що їх корисно знати під час прийняття економічних рішень.

Визнання активів, зобов'язань, доходу та витрат

2.27 Визнання - це процес включення до фінансових звітів статті, яка відповідає визначенню активу, зобов'язання, доходу чи витрати та відповідає таким критеріям:

а) існує ймовірність надходження до підприємства або вибуття з нього будь-якої майбутньої економічної вигоди, пов'язаної з цією статтею, та

б) стаття має собівартість або вартість, яку можна достовірно оцінити.

2.28 Невизнання статті, яка відповідає цим критеріям, не можна виправити шляхом розкриття застосовуваної облікової політики або наведенням приміток чи пояснень.

Ймовірність майбутньої економічної вигоди

2.29 Концепція ймовірності використовується у першому критерії визнання для зазначення ступеню невизначеності щодо надходження до підприємства або вибуття з нього майбутніх економічних вигід, пов'язаних зі статтею. Оцінка ступеня невизначеності стосовно отримання майбутніх економічних вигід робиться на основі наявного свідчення, яке має відношення до умов, що склалися наприкінці звітного періоду, коли складаються фінансові звіти. Такі оцінки здійснюються окремо для суттєвих статей і для групи, у разі великої кількості несуттєвих статей.

Достовірність оцінки

2.30 Другим критерієм визнання статті є наявність собівартості або вартості, яку можна достовірно оцінити. У багатьох випадках собівартість чи вартість статті відомі. В інших випадках їх треба обчислити. Використання обґрунтованих оцінок є необхідним компонентом складання фінансових звітів і не ставить під сумнів їхню достовірність. Якщо здійснити обґрунтовану оцінку неможливо, то стаття у фінансових звітах не визнається.

2.31 Стаття, яка не відповідає критеріям визнання, може бути визнана пізніше як результат подальших обставин або подій.

2.32 Стаття, яка не відповідає критеріям визнання, може вимагати розкриття інформації у примітках, пояснювальному матеріалі або додаткових таблицях. Це доцільно тоді, коли стаття є доречною для оцінки користувачами звітів про фінансовий стан, результати діяльності та зміни фінансового стану підприємства.

Оцінка активів, зобов'язань, доходу та витрат

2.33 Оцінка - це процес визначення грошових сум, за якими підприємство відображає у своїх фінансових звітах активи, зобов'язання, дохід та витрати. Оцінка передбачає вибір бази оцінки. В цьому МСФЗ зазначається, яку базу оцінки підприємство має вибрати для багатьох типів активів, зобов'язань, доходу та витрат.

2.34 Двома поширеними базами оцінки є історична вартість та справедлива вартість:

а) Для активів, історична вартість - це сума грошових коштів та їх еквівалентів, що сплачена або справедлива вартість компенсації, що надана на момент придбання активу. Для зобов'язань, історична вартість - це сума надходжень грошових коштів та їх еквівалентів або справедлива вартість негрошових активів, отриманих в обмін на виконання зобов'язання на момент виникнення зобов'язання або, за деяких обставин (наприклад, податок на прибуток), суми грошових коштів та їх еквівалентів, які очікується сплатити для погашення зобов'язання у ході звичайної діяльності. Амортизована історична вартість - це історична вартість активу чи зобов'язання плюс чи мінус та частина його історичної вартості, яка раніше визнавалась як витрата чи дохід.

б) справедлива вартість - це сума, за якою можливо обміняти актив чи погасити зобов'язання в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Основоположні принципи визнання та оцінки

2.35 Вимоги у цьому МСФЗ щодо визнання та оцінки активів, зобов'язань, доходу та витрат ґрунтуються на основоположних принципах, які закладені в Концептуальну основу складання та подання фінансових звітів РМСБО та в повний комплекс МСФЗ. Якщо в цьому МСФЗ немає вимоги, яка застосовується до конкретної операції або іншої події чи умови, слід керуватися рекомендаціями щодо формування судження, які наводяться у параграфі 10.4, і послідовністю прийняття рішення щодо належної за даних обставин облікової політики, яка наводиться у параграфі 10.5. Другий рівень цієї послідовності вимагає, щоб підприємство орієнтувалося на визначення, критерії визнання та концепції оцінки активів, зобов'язань, доходу та витрат, а також на визначені в цьому розділі основоположні принципи.

Принцип нарахування

2.36 Фінансові звіти, за винятком інформації про рух грошових коштів, підприємство має складати за обліковим принципом нарахування. Згідно з принципом нарахування, визнання статей як активів, зобов'язань, власного капіталу, доходу чи витрат відбувається тоді, коли вони відповідають визначенню та критеріям визнання цих статей.

Визнання у фінансових звітах

Активи

2.37 Актив у звіті про фінансовий стан повинен визнаватися підприємством тоді, коли існує ймовірність надходження до підприємства майбутніх економічних вигід і актив має собівартість або вартість, яку можна достовірно оцінити. Актив не визнається у звіті про фінансовий стан, якщо понесені витрати, за якими надходження до підприємства майбутніх економічних вигід після завершення поточного звітного періоду вважається малоймовірним. Замість цього, результатом такої операції є визнання витрат у звіті про сукупний дохід (або у звіті про прибутки та збитки, у разі подання такого звіту).

2.38 Визнавати умовний актив в якості активу підприємство не може. Але коли надходження до підприємства майбутніх економічних вигід є практично безсумнівним, тоді відповідний актив не є умовним і його можна визнавати.

Зобов'язання

2.39 Зобов'язання у звіті про фінансовий стан має визнаватися підприємством тоді, коли

а) наприкінці звітного періоду підприємство має зобов'язання в результаті минулої події,

б) існує ймовірність, що підприємство буде зобов'язане передати в оплату ресурси, які втілюють економічні вигоди, а також

в) суму оплати можна достовірно оцінити.

2.40 Умовне зобов'язання є потенційним, але невизначеним зобов'язанням або поточним зобов'язанням, яке не визнається, оскільки не відповідає одній чи обом з умов б) та в) у параграфі 2.39. Визнавати умовне зобов'язання в якості зобов'язання підприємство не може, за винятком умовних зобов'язань об'єкта придбання у випадку об'єднання бізнесу (див. Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл" ).

Дохід

2.41 Визнання доходу є прямим наслідком визнання та оцінки активів і зобов'язань. Дохід визнається підприємством у звіті про сукупний дохід (або у звіті про прибутки та збитки, у разі подання такого звіту), коли виникло таке збільшення майбутніх економічних вигід по відношенню до збільшення активу чи зменшення зобов'язання, яке можна достовірно оцінити.

Витрати

2.42 Визнання витрат є прямим наслідком визнання та оцінки активів і зобов'язань. Витрати визнаються підприємством у звіті про сукупний дохід (або у звіті про прибутки та збитки, у разі подання такого звіту), коли виникло таке зменшення майбутніх економічних вигід по відношенню до зменшення активу чи збільшення зобов'язання, яке можна достовірно оцінити.

Загальний сукупний дохід та прибуток чи збиток

2.43 Загальний сукупний дохід є арифметичною різницею доходу і витрат. Він не є окремим елементом фінансових звітів і не потребує окремого визнання.

2.44 Прибуток чи збиток є арифметичною різницею доходу і витрат, крім тих статей доходу та витрат, які в цьому МСФЗ віднесені до статей іншого сукупного доходу. Він не є окремим елементом фінансових звітів і не потребує окремого визнання.

2.45 Цей МСФЗ не дозволяє визнавати у звіті про фінансовий стан статті, які не відповідають визначенню активів чи зобов'язань, незважаючи на те, чи є вони результатом застосування принципу, відомого під назвою "принцип відповідності", для вимірювання прибутку чи збитку.

Оцінка під час первісного визнання

2.46 Під час первісного визнання підприємство має оцінювати активи та зобов'язання за історичною вартістю, якщо цей МСФЗ не вимагає здійснювати первісну оцінку за іншим методом, таким як справедлива вартість.

Подальша оцінка

Фінансові активи та фінансові зобов'язання

2.47 Підприємство оцінює базові фінансові активи та базові фінансові зобов'язання, згідно з визначенням у Розділі 11 "Базові фінансові інструменти", за амортизованою собівартістю мінус втрати від зменшення корисності, за винятком інвестицій у неконвертовані та привілейовані акції без права дострокового продажу, а також у звичайні акції без права дострокового продажу, які перебувають в обігу на публічному ринку або вартість яких можна достовірно оцінити іншим чином, які оцінюються за справедливою вартістю, причому зміни справедливої вартості визнаються у прибутку чи збитку.

2.48 Зазвичай підприємство оцінює всі інші фінансові активи та фінансові зобов'язання за справедливою вартістю, причому зміни справедливої вартості визнаються у прибутку чи збитку, якщо цей МСФЗ не вимагає або не дозволяє проведення оцінки за іншим методом, таким як метод собівартості або метод амортизованої собівартості.

Нефінансові активи

2.49 Більшість нефінансових активів, які підприємство первісно визнає за історичною собівартістю, в подальшому оцінюються за іншими методами оцінки. Наприклад:

а) Основні засоби підприємство оцінює за найменшим з двох значень: за вартістю, що амортизується або сумою очікуваного відшкодування.

б) Запаси підприємство оцінює за найменшим з двох значень: за собівартістю або ціною реалізації за вирахуванням витрат на завершення та продаж.

в) Втрати від зменшення корисності підприємство визнає по відношенню до нефінансових активів, які використовуються або утримуються для продажу.

Оцінка активів за цими найменшими значеннями призначена для забезпечення того, щоб актив не оцінювався вище тієї суми, яку підприємство очікує виручити від продажу або використання такого активу.

2.50 Оцінку за справедливою вартістю цей МСФЗ дозволяє або вимагає для таких видів нефінансових активів:

а) інвестиції в асоційовані та спільні підприємства, які підприємство оцінює за справедливою вартістю (див. відповідно параграфи 14.10 та 15.15);

б) інвестиційна нерухомість, яку підприємство оцінює за справедливою вартістю (див. параграф 16.7);

в) сільськогосподарські активи (біологічні активи та сільськогосподарська продукція на момент збору врожаю), які підприємство оцінює за справедливою вартістю мінус витрати на продаж (див. параграф 34.2).

Нефінансові зобов'язання

2.51 Більшість нефінансових зобов'язань оцінюються за найкращим розрахунком суми, яка була б потрібна для погашення зобов'язання на дату звітності.

Згортання

2.52 Підприємство не може проводити згортання активів та зобов'язань або доходу та витрат, якщо це не вимагається або не дозволяється цим МСФЗ.

а) Оцінка активів за вирахуванням резерву на переоцінку - наприклад, резерв на покриття морального зносу запасів та резерв на покриття безнадійної дебіторської заборгованості - не є згортанням.

б) Якщо звичайна операційна діяльність підприємства не передбачає придбання та продажу необоротних активів, включаючи інвестиції та операційні активи, тоді прибутки та збитки від вибуття таких активів підприємство відображає шляхом вирахування балансової вартості активу та відповідних витрат на продаж з надходжень від вибуття.

Сфера застосування цього розділу

3.1 В цьому розділі пояснюється, що таке достовірне подання фінансових звітів, що передбачає відповідність з МСФЗ для МСП та що таке повний комплект фінансових звітів.

Достовірне подання

3.2 Фінансові звіти повинні достовірно подавати фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки підприємства. Достовірне подання вимагає правдивого подання впливу операцій, інших подій та умов відповідно до визначень та критеріїв визнання активів, зобов'язань, доходу та витрат, наведених у Розділі 2 "Концепції та основоположні принципи".

а) Припускається, що внаслідок застосування МСФЗ для МСП, з розкриттям (у разі необхідності) додаткової інформації, будуть складені фінансові звіти, які забезпечать достовірне відображення фінансового стану, фінансових результатів та грошових потоків МСП.

б) Як пояснюється у параграфі 1.5, застосування цього МСФЗ підзвітним громадськості підприємством не веде до достовірного подання інформації згідно з цим МСФЗ.

Розкриття додаткової інформації, зазначене в пункті а), є необхідним, коли виконання конкретних вимог цього МСФЗ недостатнє для того, щоб дозволити користувачам зрозуміти вплив певних обставин, інших подій чи умов на фінансовий стан та фінансові результати діяльності підприємства.

Відповідність МСФЗ для МСП

3.3 Підприємство, фінансові звіти якого відповідають МСФЗ для МСП, має чітко та без будь-яких обмежень зазначати таку відповідність у примітках. Фінансові звіти не слід характеризувати як такі, що відповідають МСФЗ для МСП, якщо вони не відповідають усім вимогам цього МСФЗ.

3.4 У винятково рідкісних випадках, в яких керівництво доходить висновку, що дотримання цього МСФЗ може настільки викривляти фінансові звіти МСП, що їх зміст суперечитиме меті подання фінансових звітів, зазначеній в Розділі 2, підприємство має відхилятися від виконання такої вимоги у спосіб, передбачений у параграфі 3.5, якщо не забороняє таке відхилення.

3.5 Якщо підприємство не дотримуватиметься певної вимоги цього МСФЗ згідно з параграфом 3.4, воно має розкривати таку інформацію:

а) той факт, що, за висновком управлінського персоналу, фінансові звіти достовірно подають фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки підприємства;

б) той факт, що воно дотримувалося цього МСФЗ, крім відхилення від певної вимоги для досягнення достовірного подання;

в) характер відхилення, у тому числі порядок обліку, який вимагається згідно з МСФЗ для МСП, причина, чому такий порядок буде настільки оманливим за даних обставин, що суперечитиме меті подання фінансових звітів, зазначеній у Розділі 2, та прийнятий порядок.

3.6 Якщо підприємство не дотримуватиметься певної вимоги цього МСФЗ в попередньому періоді і таке відхилення впливатиме на суми, визнані у фінансових звітах за поточний період, воно має розкрити інформацію, зазначену в параграфі 3.5 в).

3.7 У винятково рідкісних випадках, в яких управлінський персонал доходить висновку, що дотримання вимоги цього МСФЗ може настільки вводити в оману, що суперечитиме меті подання фінансових звітів, зазначеній в Розділі 2, але відповідні норми забороняють відхилення від такої вимоги, підприємство має, наскільки можливо, зменшувати помічені оманливі аспекти дотримання відповідності, розкриваючи таку інформацію:

а) характер вимоги МСФЗ та причину, через яку управлінський персонал дійшов висновку, що дотримання відповідності такій вимозі є настільки оманливим, за цих обставин, що суперечило б меті подання фінансових звітів, зазначеній в Розділі 2;

б) за кожний поданий період - коригування кожної статті у фінансових звітах, які, за висновком управлінського персоналу, були б необхідні для досягнення об'єктивного подання.

Безперервність діяльності

3.8 Складаючи фінансові звіти, управлінський персонал підприємства, що застосовує цей МСФЗ, має оцінювати здатність підприємства продовжувати свою діяльність безперервно. Підприємство вважається таким, що діє безперервно, якщо управлінський персонал не має намірів його ліквідувати чи припинити діяльність або не має реальної альтернативи таким заходам. Здійснюючи оцінку, управлінський персонал бере до уваги всю наявну інформацію про майбутнє принаймні на дванадцять місяців після дати звітності, але не обмежуючись цим строком.

3.9 Якщо під час здійснення оцінки управлінському персоналу стає відомо про суттєву невизначеність, пов'язану з подіями або умовами, які ставлять під серйозний сумнів здатність підприємства продовжувати діяльність безперервно, підприємство має розкривати таку невизначеність. Якщо підприємство не складає фінансові звіти на основі безперервної діяльності, воно має розкрити цей факт разом з основою, на якій ним складалися фінансові звіти та причиною, з якої підприємство не розглядається як таке, що продовжуватиме діяльність безперервно.

Періодичність звітності

3.10 Підприємство має подавати повний комплект фінансових звітів (включаючи порівняльну інформацію - див. параграф 3.14) принаймні щорічно. У разі зміни звітного періоду підприємства і подання фінансової звітності за період коротше чи довше року підприємство має розкрити таку інформацію:

а) факт такої зміни;

б) причину використання більш довгого чи короткого періоду;

в) той факт, що відображена у фінансових звітах (включаючи відповідні примітки) порівняльна інформація не є повністю зіставною.

Послідовність подання

3.11 Подання та класифікація статей у фінансових звітах має зберігатися від одного періоду до іншого, якщо:

а) не є очевидним, внаслідок значної зміни в характері операцій підприємства або огляду його фінансових звітів, що інше подання чи інша класифікація будуть доречнішими з урахуванням критеріїв щодо обрання та застосування облікової політики у Розділі 10 "Облікова політика, оцінки та помилки" або

б) цей МСФЗ не вимагає зміни подання.

3.12 У разі зміни подання чи класифікації статей у фінансових звітах підприємство має змінити класифікацію порівняльних сум, якщо така зміна класифікації не є неможливою. У разі перекласифікації порівняльних сум, підприємство має розкривати таку інформацію:

а) характер перекласифікації;

б) суму кожної статті чи класу статей, класифікація яких змінюється;

в) причину перекласифікації.

3.13 Якщо змінити класифікацію порівняльних сум неможливо, підприємство має пояснити, чому така зміна класифікації є неможливою.

Порівняльна інформація

3.14 Крім випадків, коли цей МСФЗ дозволяє чи вимагає інше, підприємство має розкривати порівняльну інформацію попереднього порівняльного періоду щодо всіх сум, наведених у фінансових звітах поточного періоду. Порівняльну інформацію підприємство має включати до інформації пояснювального та описового характеру, якщо вона є доречною для розуміння фінансових звітів поточного періоду.

Суттєвість та об'єднання

3.15 Підприємство має відображати кожний суттєвий клас подібних статей у фінансових звітах окремо. Статті, різні за характером або функцією, підприємство має відображати окремо, крім випадку, коли вони є несуттєвими.

3.16 Пропуски чи викривлення статей є суттєвими, якщо, окремо чи разом, вони можуть вплинути на економічні рішення, які користувачі приймають на підставі фінансових звітів. Суттєвість залежить від розміру та характеру пропуску чи викривлення, висновок стосовно чого робиться за конкретних обставин. Вирішальним чинником може бути розмір чи характер статті або обидва ці показники.

Повний комплект фінансових звітів

3.17 Повний комплект фінансових звітів підприємства включає такі звіти:

а) звіт про фінансовий стан на дату звітності;

б) одне з двох:

i) єдиний звіт про сукупний дохід за звітний період, в якому відображаються всі визнані протягом періоду статті доходу та витрат, включаючи статті, визнані під час визначення прибутку чи збитку (що є проміжним підсумком у звіті про сукупний дохід) та статті іншого сукупного доходу, або

ii) окремий звіт про прибутки та збитки і окремий звіт про сукупний дохід. Якщо підприємство приймає рішення подавати і звіт про прибутки та збитки, і звіт про сукупний дохід, то звіт про сукупний дохід починається з прибутку чи збитку, а потім відображає статті іншого сукупного доходу.

в) звіт про зміни у власному капіталі за звітний період;

г) звіт про рух грошових коштів за звітний період;

ґ) примітки, що містять стисле викладення значної облікової політики та іншу пояснювальну інформацію.

3.18 Якщо зміни у власному капіталі протягом періодів, за які подаються фінансові звіти, виникають лише в результаті прибутку чи збитку, виплати дивідендів, виправлення помилок минулих періодів та змін облікової політики, замість звіту про сукупний дохід та звіту про зміни у власному капіталі підприємство може подати єдиний звіт про дохід та нерозподілений прибуток (див. параграф 6.4).

3.19 Якщо підприємство не має статей іншого сукупного доходу в жодному з періодів за які подаються фінансові звіти, воно може подавати звіт про прибутки та збитки або звіт про сукупний дохід, останній підсумковий рядок в якому має назву "прибуток чи збиток".

3.20 Оскільки параграф 3.14 вимагає, щоб до всіх наведених у фінансових звітах сум подавалися порівняльні суми попереднього періоду, то повний комплект фінансових звітів означає, що підприємство має подати, як мінімум, два звіти кожного виду з відповідними примітками.

3.21 Всі фінансові звіти у повному комплекті фінансових звітів підприємство має подавати з однаковою значимістю.

3.22 Підприємство може використовувати назви фінансових звітів, які відрізняються від тих, що вживаються у цьому МСФЗ, якщо такі нові назви не вводять в оману.

Ідентифікація фінансових звітів

3.23 Підприємство має чітко ідентифікувати кожний фінансовий звіт та примітки і відрізняти їх від іншої інформації в тому самому документі. Крім того, якщо це необхідно для належного розуміння поданої інформації, підприємство має чітко відображати та повторювати:

а) назву підприємства, що звітує, та будь-які зміни в його назві з кінця попереднього звітного періоду;

б) чи охоплюють фінансові звіти одне підприємство або групу підприємств;

в) дату кінця звітного періоду або період, охоплений фінансовими звітами;

г) валюту подання, як визначено в Розділі 30 "Перерахування сум в іноземній валюті";

ґ) рівень округлювання (якщо таке здійснюється), використаний при відображенні сум у фінансових звітах.

3.24 У примітках підприємство має розкривати таку інформацію:

а) юридичну адресу та організаційно-правову форму підприємства, країну реєстрації та адресу зареєстрованого офісу (або основного місця діяльності, якщо воно відрізняється від зареєстрованого офісу);

б) опис характеру функціонування підприємства та основних видів його діяльності.

Подання інформації, яка не вимагається згідно з цим МСФЗ

3.25 В цьому МСФЗ не розглядається подання малим чи середнім підприємством інформації за сегментами, прибутку на акцію або проміжних фінансових звітів. Підприємство, що розкриває таку інформацію, має описати основу її складання та подання.

Сфера застосування цього розділу

4.1 В цьому розділі визначається, яка інформація має бути подана у звіті про фінансовий стан і як вона має подаватися. Звіт про фінансовий стан (який іноді називають "балансом") відображає активи, зобов'язання та власний капітал підприємства на конкретну дату - кінець звітного періоду.

Інформація, що має бути подана у звіті про фінансовий стан

4.2 Звіт про фінансовий стан має, як мінімум, включати рядки, в яких подаються такі суми:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) торгова та інша дебіторська заборгованість;

в) фінансові активи (за винятком сум, зазначених в п. а), б), з) та и));

г) запаси;

ґ) основні засоби;

д) інвестиційна нерухомість, відображена за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;

е) нематеріальні активи;

є) біологічні активи, відображені за собівартістю мінус накопичена амортизація та накопичені збитки від зменшення корисності;

ж) біологічні активи, відображені за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;

з) інвестиції в асоційовані підприємства;

и) інвестиції у спільно контрольовані суб'єкти господарювання;

і) торгова та інша кредиторська заборгованість

ї) фінансові зобов'язання (за винятком сум, зазначених в п. і) та н));

й) зобов'язання та активи щодо поточного податку;

к) відстрочені податкові зобов'язання та відстрочені податкові активи (вони завжди класифікуватимуться як непоточні);

л) забезпечення;

м) неконтролююча частка, що відображена у складі власного капіталу окремо від власного капіталу, що належить власникам материнського підприємства;

н) власний капітал, що належить власникам материнського підприємства.

4.3 Додаткові рядки, заголовки та проміжні підсумки мають подаватися підприємством у звіті про фінансовий стан, коли таке подання є доречним для розуміння фінансового стану підприємства.

Розмежування активів та зобов'язань на поточні (короткострокові) / непоточні (довгострокові)

4.4 У своєму звіті про фінансовий стан підприємство має подавати поточні та непоточні активи і поточні та непоточні зобов'язання як окремі категорії згідно з параграфами 4.5 - 4.8, за винятком тих випадків, коли подання на основі ліквідності відображає достовірну та більш доречну інформацію. Коли має місце такий випадок, всі активи та зобов'язання слід подавати у порядку приблизної ліквідності (її наростання чи убування).

Поточні активи

4.5 Підприємство має класифікувати актив як поточний тоді, коли він:

а) очікує реалізувати актив або має намір продати чи спожити його в ході свого звичайного операційного циклу;

б) утримує актив, головним чином, з метою продажу;

в) очікує реалізувати актив протягом дванадцяти місяців після дати звітності або

г) актив є грошовими коштами чи їх еквівалентами, якщо він не має обмежень на обмін чи використання для погашення зобов'язання як мінімум протягом дванадцяти місяців після дати звітності.

4.6 Усі інші активи підприємство має класифікувати як непоточні. Якщо чітко визначити звичайний операційний цикл неможливо, його тривалість умовно приймається за дванадцять місяців.

Поточні зобов'язання

4.7 Підприємство має класифікувати зобов'язання як поточне тоді, коли воно:

а) очікує погасити зобов'язання в ході свого звичайного операційного циклу;

б) утримує зобов'язання, головним чином, з метою продажу;

в) строк погашення зобов'язання настає протягом дванадцяти місяців після дати звітності або

г) підприємство не має безумовного права відстрочити погашення зобов'язання як мінімум на дванадцять місяців після дати звітності.

4.8 Усі інші зобов'язання підприємство має класифікувати як довгострокові.

Послідовність та формат статей у звіті про фінансовий стан

4.9 Цей МСФЗ не визначає певної послідовності чи певного формату, в якому мають подаватися статті звіту. У параграфі 4.2 просто наводиться перелік статей різних за характером чи функцією, що вимагає окремого їх відображення у звіті про фінансовий стан. Крім того,

а) статті чи об'єднання подібних статей включаються, якщо їх розмір, характер або функція є такими, що їх окреме подання є доречним для розуміння фінансового стану підприємства;

б) перелік та послідовність наведення статей або об'єднання подібних статей можна змінювати, виходячи з характеру підприємство та його операцій, щоб надати інформацію, яка є доречною для розуміння фінансового стану підприємства.

4.10 Судження щодо того, чи подавати додаткові статті окремо, базується на оцінці:

а) характеру і ліквідності активів;

б) функції активів в межах підприємства;

в) сум, характеру та строків зобов'язань.

Інформація, яку належить подавати у звіті про фінансовий стан або у примітках

4.11 У звіті про фінансовий стан або у примітках підприємство має розкривати такі підкатегорії наведених рядків:

а) основні засоби за прийнятними для підприємства категоріями;

б) торгову та іншу дебіторську заборгованість, окремо відображаючи суми, що належать до отримання від зв'язаних сторін, від інших сторін, та дебіторську заборгованість, що виникає в результаті нарахування доходу, рахунки за яким ще не виставлено;

в) запаси, окремо відображаючи суми запасів, які;

i) утримуються для продажу у звичайному ході діяльності;

ii) знаходяться у процесі виробництва для такого продажу;

iii) знаходяться у формі основних та допоміжних матеріалів, що споживаються у виробничому процесі або при наданні послуг.

г) торгову та іншу кредиторську заборгованість, окремо відображаючи суми, що підлягають сплаті постачальникам, зв'язаним сторонам; відстрочений дохід та нарахування;

ґ) забезпечення виплат працівникам та інші забезпечення;

д) класи власного капіталу, такі як сплачений капітал, емісійний дохід, нерозподілений прибуток та статті доходів і витрат, які, відповідно до вимог цього МСФЗ, визнаються у сукупному доході та окремо подаються у складі власного капіталу.

4.12 Підприємство з акціонерним капіталом у звіті про фінансовий стан або у примітках має розкривати таку інформацію:

а) для кожного класу акціонерного капіталу –

i) кількість акцій, дозволених до випуску;

ii) кількість випущених і повністю сплачених акцій, а також випущених, але не повністю сплачених акцій;

iii) номінальну вартість однієї акції або факт відсутності номінальної вартості акцій;

iv) узгодження кількості акцій в обігу на початок та на кінець періоду;

v) права, привілеї та обмеження, які відносяться до цього класу, включаючи обмеження з виплати дивідендів і повернення капіталу;

vi) частки в підприємстві, утримувані підприємством чи його дочірніми або асоційованими підприємствами;

vii) акції, зарезервовані для випуску на умовах опціонів і контрактів з продажу акцій, із зазначенням умов та сум;

б) опис кожного резерву у складі власного капіталу.

4.13 Підприємство без акціонерного капіталу, таке, як товариство або траст, має розкривати інформацію, рівноцінну тій, яка вимагається згідно з параграфом 4.12а), із зазначенням змін протягом періоду у кожній категорії власного капіталу, а також прав, привілей та обмежень, що відносяться до кожної категорії власного капіталу.

4.14 Якщо на дату звітності підприємство має обов'язковий для виконання договір продажу великої кількості активів чи групи активів та зобов'язань, то воно має розкрити таку інформацію:

а) опис активу(-ів) або групи активів чи зобов'язань;

б) опис фактів, обставин або плану продажу;

в) балансову вартість активів або, якщо вибуває група активів чи зобов'язань, балансову вартість цих активів та зобов'язань.

Сфера застосування цього розділу

5.1 Цей розділ вимагає, щоб підприємство подавало інформацію про загальний сукупний дохід за період - тобто про його фінансові результати за період - в одному чи двох фінансових звітах. В цьому розділі визначається, яка інформація має бути подана у цих формах і як вона має подаватися.

Подання загального сукупного доходу

5.2 Підприємство має подавати інформацію про свій загальний сукупний дохід за період одним з двох способів:

а) в одному звіті - про сукупний дохід, а в такому разі у звіті про сукупний дохід відображаються всі визнані за період статті доходів та витрат або

б) у двох звітах - у звіті про сукупний дохід і у звіті про прибутки та збитки відображаються всі визнані за період статті доходів та витрат, за винятком тих, що визнані у складі загального сукупного доходу та не враховані при визначенні прибутку чи збитку, як дозволяється чи вимагається згідно з цим МСФЗ.

5.3 Перехід з одного звіту на два і навпаки є зміною облікової політики, на яку поширюється дія Розділу 10 "Облікові політика, оцінки та помилки".

Застосування одного звіту

5.4 При застосуванні одного звіту, у звіт про сукупний дохід слід включити всі визнані у періоді статті доходів та витрат, якщо інше не передбачається цим МСФЗ. Інший підхід передбачається цим МСФЗ за таких обставин:

а) Вплив виправлення помилок та змін облікової політики відображається як ретроспективні коригування попередніх періодів, а не у складі прибутку чи збитку протягом періоду, в якому вони виникли (див. Розділ 10).

б) У складі загального сукупного доходу, поза прибутком чи збитком, відображаються при виникненні трьох типів іншого сукупного доходу:

i) деякі прибутки та збитки, які виникають в результаті переведення фінансових звітів іноземного підприємства (див. Розділ 30 "Перерахування сум в іноземній валюті");

ii) деякі актуарні прибутки та збитки (див. Розділ 28 "Виплати працівникам");

iii) деякі зміни у справедливій вартості інструментів хеджування (див. Розділ 12 "Інші питання фінансових інструментів").

5.5 До звіту про сукупний дохід підприємство, як мінімум, має включити рядки, які подають за період такі суми:

а) дохід від звичайної діяльності;

б) фінансові витрати;

в) частину прибутку чи збитку від інвестицій в асоційовані (див. Розділ 14 "Інвестиції в асоційовані підприємства") та спільні підприємства (див. Розділ 15 "Інвестиції у спільні підприємства"), обліковану за методом участі в капіталі;

г) податкові витрати, не включаючи податок, що віднесений до статей ґ), е) та є) нижче (див. параграф 29.27);

ґ) загальна сума, що складається з підсумку

i) прибутку або збитку від припиненої діяльності після сплати податків та

ii) прибутку або збитку після сплати податків, визнаного при оцінці за справедливою вартістю мінус витрати на продаж або при вибутті чистих активів, що становлять припинену діяльність;

д) прибуток чи збиток (якщо у підприємства немає статей іншого сукупного доходу, цей рядок включати не потрібно);

е) кожну статтю іншого сукупного доходу (див. параграф 5.4б)) класифіковану за його характером (не включаючи суми, наведені в є));

є) частину іншого сукупного доходу асоційованих підприємств та спільно контрольованих суб'єктів господарювання, обліковану за методом участі в капіталі;

ж) загальний сукупний дохід (якщо підприємство немає статей іншого сукупного доходу, воно може використовувати інший термін для цього рядка, наприклад, прибуток чи збиток).

5.6 Окремо у звіті про сукупний дохід підприємство має розкривати за період такі статті:

а) прибуток чи збиток за період, який відноситься до:

i) неконтролюючої частки;

ii) власників материнського підприємства.

б) загальний сукупний дохід за період, який відноситься до:

i) неконтролюючої частки;

ii) власників материнського підприємства.

Застосування двох звітів

5.7 При застосуванні двох звітів, у звіті про прибутки та збитки слід, як мінімум, відображати рядки, що подають суми, зазначені у параграфах 5.5а) - 5.5д) за період, причому останнім рядком буде прибуток чи збиток. Звіт про сукупний дохід починається з прибутку чи збитку - першого рядка та, як мінімум, відображає рядки, що подають суми, зазначені у параграфах 5.5е) - 5.5ж) та параграфі 5.6 за період.

Вимоги, що застосовуються до двох підходів

5.8 Згідно з цим МСФЗ вплив виправлення помилок та змін облікової політики відображається як ретроспективні коригування попередніх періодів, а не у складі прибутку чи збитку протягом періоду, в якому вони виникли (див. Розділ 10).

5.9 Додаткові рядки, заголовки та проміжні підсумки мають подаватися підприємством у звіті про сукупний дохід (та у звіті про прибутки та збитки у разі його подання), коли таке подання є доречним для розуміння фінансових результатів підприємства.

5.10 Підприємству не слід подавати чи описувати будь-які статті доходу чи витрат як "екстраординарні статті" у звіті про сукупний дохід (чи у звіті про прибутки та збитки у разі його подання) або у примітках.

Аналіз витрат

5.11 Підприємство має подати аналіз витрат згідно з класифікацією за одним з двох методів: за характером або за функцією витрат, залежно від того, який з них забезпечує надання достовірної та більш доречної інформації.

Аналіз за характером витрат

а) За цим методом класифікації, витрати відображаються у звіті про сукупний дохід відповідно до свого характеру (наприклад, амортизація, закупівля матеріалів, транспортні витрати, виплати працівникам та витрати на рекламу) та між різними функціями на підприємстві не розподіляються.

Аналіз за функцією витрат

б) За цим методом класифікації, витрати відображаються відповідно до своєї функції як, наприклад, складова собівартості реалізованої продукції, витрати на збут або адміністративні витрати. Згідно з цим методом, принаймні собівартість реалізованої продукції розкривається підприємством окремо від інших витрат.

Сфера застосування цього розділу

6.1 В цьому розділі визначаються вимоги щодо подання змін у власному капіталі підприємства за період у звіті про зміни у власному капіталі або, якщо виконуються передбачені умови та підприємство приймає відповідне рішення, то у звіті про дохід та нерозподілений прибуток.

Звіт про зміни у власному капіталі

Мета

6.2 У звіті про зміни у власному капіталі відображається прибуток чи збиток підприємства за звітний період, статті доходів та витрат, визнаних в іншому сукупному доході за період, вплив змін облікової політики та виправлень помилок, визнаних у періоді, а також суми інвестицій, вкладених учасниками власного капіталу, і дивідендів та інших виплат таким учасникам протягом періоду.

Інформація, яка відображається у звіті про зміни у власному капіталі

6.3 Підприємство має подавати звіт про зміни у власному капіталі, відображаючи у цьому звіті:

а) загальний сукупний дохід за період, окремо наводячи підсумки, що відносяться до власників материнського підприємства та неконтролюючих часток;

б) по кожному компоненту власного капіталу, вплив ретроспективного застосування або ретроспективного перерахунку згідно з Розділом 10 "Облікова політика, оцінки та помилки";

в) по кожному компоненту власного капіталу, узгодження балансової вартості на початок та кінець періоду, окремо відображаючи зміни в результаті:

i) прибутку чи збитку;

ii) кожної статті іншого сукупного доходу;

iii) суми інвестицій, вкладених власниками, і дивідендів та інших виплат власникам, окремо відображаючи випуски акцій, операції з власними акціями, дивіденди та інші виплати власникам, а також зміни у частках власників в дочірніх підприємствах, які не призводять до втрати контролю.

Звіт про дохід та нерозподілений прибуток

Мета

6.4 У звіті про дохід та нерозподілений прибуток відображається прибуток чи збиток підприємства та зміни в його нерозподіленому прибутку за звітний період. Згідно з параграфом 3.18, підприємству дозволяється замість звіту про сукупний дохід та звіту про зміни у власному капіталі подавати звіт про дохід та нерозподілений прибуток, якщо єдині зміни у його власному капіталі у періоди, за які подаються фінансові звіти, виникли в результаті прибутку чи збитку, виплати дивідендів, виправлення помилок минулих періодів та змін облікової політики.

Інформація, яка відображається у звіті про дохід та нерозподілений прибуток

6.5 Крім інформації, згідно з вимогами Розділу 5 "Звіт про сукупний дохід та Звіт про прибутки та збитки", у звіті про дохід та нерозподілений прибуток має відображати такі статті:

а) нерозподілений прибуток на початок звітного періоду;

б) дивіденди оголошені, сплачені або дивіденди до сплати протягом періоду;

в) перерахунки нерозподіленого прибутку у зв'язку з виправленнями помилок минулих періодів;

г) перерахунки нерозподіленого прибутку у зв'язку зі змінами облікової політики;

ґ) нерозподілений прибуток на кінець звітного періоду.

Сфера застосування цього розділу

7.1 В цьому розділі визначається, яка інформація має бути розкрита у звіті про рух грошових коштів і як вона має розкриватися. У звіті про рух грошових коштів надається інформація про зміни грошових коштів підприємства та їх еквівалентів за звітний період в розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Еквіваленти грошових коштів

7.2 Еквіваленти грошових коштів - це короткострокові, високоліквідні інвестиції, які утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, але не для інвестиційних або яких-небудь інших цілей. Отже зазвичай інвестиція вважається еквівалентом грошових коштів тільки в разі короткого строку погашення, наприклад протягом трьох місяців чи менше з дати придбання. Банківські овердрафти, як правило, вважаються фінансовою діяльністю, аналогічною позичанню. Компонентом грошових коштів та їх еквівалентів вони є тоді, коли підлягають погашенню на вимогу та є невід'ємною частиною системи управління грошовими коштами підприємства.

Інформація, яка відображається у звіті про рух грошових коштів

7.3 Підприємство має подавати звіт про рух грошових коштів, в якому відображені грошові потоки за звітний період, розподілені за видами діяльності: операційною, інвестиційною та фінансовою.

Операційна діяльність

7.4 Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, яка приносить дохід. Отже грошові потоки від операційної діяльності зазвичай є результатом операцій та інших подій та умов, які враховуються при визначенні прибутку або збитку. Прикладами грошових потоків, що виникають від операційної діяльності, є:

а) надходження грошових коштів від продажу товарів та надання послуг;

б) надходження грошових коштів від роялті, авторських гонорарів, комісійних, а також інший дохід;

в) виплати грошових коштів постачальникам товарів та послуг;

г) виплати грошових коштів працівникам та виплати за їх дорученням;

ґ) виплати грошових коштів або відшкодування податків на прибуток, якщо вони конкретно не ототожнюються з фінансовою або інвестиційною діяльністю;

д) надходження і виплати грошових коштів в результаті інвестицій, позик та інших договорів, укладених в дилерських або торговельних цілях, які є аналогічними придбаним спеціально для перепродажу запасам.

В результаті деяких операцій, таких як продаж виробничим підприємством устаткування, можуть виникнути дохід чи витрати, який враховується при визначенні прибутку чи збитку. Пов'язані з такими операціями грошові потоки вважаються потоками від інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність

7.5 Інвестиційна діяльність - це придбання та продаж довгострокових активів та інших інвестицій, які не відносяться до грошових еквівалентів. Прикладами грошових потоків, що виникають від інвестиційної діяльності, є:

а) виплати грошових коштів для придбання основних засобів (включаючи основні засоби, зроблені власними силами), нематеріальних активів, а також інших довгострокових активів;

б) надходження грошових коштів від продажу основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довгострокових активів;

в) виплати грошових коштів для придбання інструментів власного капіталу або боргових інструментів інших підприємств, а також часток у спільних підприємствах (інші, ніж виплати за інструменти, що визнаються як еквіваленти грошових коштів або утримуються для дилерських чи торгових цілей);

г) надходження грошових коштів від продажу інструментів власного капіталу або боргових інструментів інших суб'єктів господарювання, а також часток у спільних підприємствах (інші, ніж надходження за інструменти, що визнаються як еквіваленти грошових коштів або утримуються для дилерських чи торгових цілей);

ґ) аванси грошовими коштами та позики, надані іншим сторонам;

д) надходження грошових коштів від повернення авансів та позик, наданих іншим сторонам;

е) виплати грошових коштів за ф'ючерсними і форвардними контрактами, опціонами та контрактами "своп", окрім випадків, коли такі контракти укладаються для дилерських чи торговельних цілей або виплати класифікуються як фінансова діяльність;

є) надходження грошових коштів від ф'ючерсних і форвардних контрактів, опціонів та контрактів "своп", окрім випадків, коли такі контракти укладаються для дилерських чи торгових цілей або надходження класифікуються як фінансова діяльність.

Коли контракт відображається в обліку як хеджування (див. Розділ 12 "Інші питання фінансових інструментів"), підприємство має класифікувати грошові потоки від контракту таким самим чином, як і грошові потоки від об'єкта хеджування.

Фінансова діяльність

7.6 Фінансова діяльність - це діяльність в результаті змін у розмірі та складі власного капіталу та позикових коштів підприємства. Прикладами грошових потоків, що виникають від фінансової діяльності, є:

а) надходження грошових коштів від випуску акцій або інших інструментів власного капіталу;

б) виплати грошових коштів власникам для придбання або викупу раніше випущених акцій підприємства;

в) надходження грошових коштів від випуску незабезпечених боргових зобов'язань, позик, векселів, облігацій, іпотек, а також інших коротко- або довгострокових позик;

г) виплати грошових коштів з метою погашення позик;

ґ) виплати грошових коштів орендарем для зменшення існуючої заборгованості, пов'язаної з фінансовою орендою.

Звітність про рух грошових коштів від операційної діяльності

7.7 Підприємство має відображати грошові потоки від операційної діяльності, застосовуючи:

а) непрямий метод, за яким прибуток чи/або збиток коригується відповідно до впливу операцій негрошового характеру, будь-яких відстрочок або нарахувань минулих чи майбутніх надходжень або виплат грошових коштів щодо операційної діяльності, а також відповідно до статей доходів або витрат, пов'язаних із грошовими потоками від інвестиційної чи фінансової діяльності; або

б) прямий метод, за яким розкривається інформація про основні класи валових надходжень грошових коштів чи валових виплат грошових коштів.

Непрямий метод

7.8 Згідно з непрямим методом, чисті грошові потоки від операційної діяльності визначаються шляхом коригування прибутку чи збитку на вплив:

а) змін протягом періоду в запасах і дебіторській та кредиторській заборгованості від операційної діяльності;

б) негрошових статей, таких як амортизація, забезпечення, відстрочені податки, нереалізовані прибутки та збитки від курсових різниць, нерозподілений прибуток від асоційованих підприємств і неконтролюючі частки; а також

в) всіх інших статей, для яких вплив грошових коштів пов'язаний з інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Прямий метод

7.9 Згідно з прямим методом, чисті грошові потоки від операційної діяльності відображаються шляхом розкриття інформації про основні класи валових надходжень грошових коштів та валових виплат грошових коштів. Таку інформацію можна отримати:

а) з облікових регістрів підприємства; або

б) шляхом коригування доходу від реалізації, собівартості реалізованої продукції та інших статей у звіті про сукупний дохід (або у звіті про прибутки та збитки у разі його подання), на:

i) зміни протягом періоду в запасах і дебіторській та кредиторській заборгованості;

ii) інші немонетарні статті;

iii) інші статті, для яких вплив грошових коштів являє собою грошові потоки від інвестиційної або фінансової діяльності.

Звітування про рух грошових коштів від інвестиційної та фінансової діяльності

7.10 Підприємство має відображати окремо основні класи валових надходжень грошових коштів і валових виплат грошових коштів, які виникають від інвестиційної та фінансової діяльності. Сукупні грошові потоки, які виникають в результаті придбання та продажу дочірніх підприємств або інших суб'єктів господарювання, слід відображати окремо та класифікувати як інвестиційну діяльність.

Грошові потоки в іноземній валюті

7.11 Підприємство має відображати грошові потоки, які виникають від операцій в іноземній валюті, у функціональній валюті підприємства із застосуванням до суми в іноземній валюті такого курсу обміну функціональної валюти на іноземну, який існував на дату грошового потоку.

7.12 Грошові потоки закордонного дочірнього підприємства слід перераховувати за валютним курсом з функціональної валюти на іноземну валюту на дати грошових потоків.

7.13 Нереалізовані прибутки та збитки, які виникають від змін валютного курсу, не є грошовими потоками. Проте, з метою узгодження грошових коштів та їх еквівалентів на початку і в кінці періоду, вплив змін валютного курсу на грошові кошти та їх еквіваленти, які утримуються в іноземній валюті або підлягають виплаті в іноземній валюті, має відображатися у звіті про рух грошових коштів. Отже підприємство має здійснити переоцінку грошових коштів та їх еквівалентів, що утримуються протягом звітного періоду (наприклад, суми в іноземній валюті в касі та на банківських рахунках) за валютними курсами кінця періоду. Нереалізований прибуток чи збиток, що виник в результаті цього, має відображатися підприємством окремо від грошових потоків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Відсотки та дивіденди

7.14 Підприємство має відображати окремо грошові потоки від відсотків та дивідендів, отриманих і сплачених. Грошові потоки класифікуються підприємством на послідовній основі від одного до іншого періоду за операційною, інвестиційною або фінансовою діяльністю.

7.15 Підприємство має класифікувати сплачені відсотки й отримані відсотки та дивіденди як грошові потоки від операційної діяльності, оскільки вони включаються до розрахунку прибутку чи збитку. Допустимою також для підприємства є класифікація сплачених відсотків та отриманих відсотків і дивідендів, відповідно, як грошових потоків від фінансової та інвестиційної діяльності, тому що вони є витратами на одержання фінансових ресурсів або доходом від інвестиції.

7.16 Підприємство може класифікувати сплачені дивіденди як рух грошових коштів від фінансової діяльності, оскільки вони є витратами на одержання фінансових ресурсів. Допустимою також є класифікація сплачених дивідендів як компонента грошових потоків від операційної діяльності, оскільки вони сплачуються за рахунок грошових потоків від операційної діяльності.

Податок на прибуток

7.17 Підприємство має відображати окремо грошові потоки, що виникають від сплати податку на прибуток, і класифікувати їх як грошові потоки від операційної діяльності, якщо їх не можна конкретно пов'язати з фінансовою та інвестиційною діяльністю. У разі розподілу податкових грошових потоків на більше ніж один вид діяльності підприємство має розкривати загальну суму сплачених податків.

Негрошові операції

7.18 Підприємство має виключити зі звіту про рух грошових коштів інвестиційні та фінансові операції, які не потребують використання грошових коштів або їх еквівалентів. Такі операції підприємство має розкривати в інших фінансових звітах способом, який надає всю відповідну інформацію про таку інвестиційну та фінансову діяльність.

7.19 Багато видів інвестиційної та фінансової діяльності не впливають прямо на поточні грошові потоки, незважаючи на те, що вони справді впливають на структуру капіталу та активів підприємства. Виключення негрошових операцій зі звіту про рух грошових коштів відповідає меті звіту про рух грошових коштів, оскільки ці статті не відносяться до грошових потоків протягом поточного періоду. Прикладами негрошових операцій є такі:

а) придбання активів або шляхом прийняття прямо пов'язаних з ними зобов'язань, або шляхом фінансової оренди;

б) придбання підприємства шляхом випуску акцій;

в) перетворення боргу на власний капітал.

Компоненти грошових коштів та їх еквівалентів

7.20 Підприємство має розкривати компоненти грошових коштів та їх еквівалентів і подавати узгодження сум у звіті про рух грошових коштів за статтями, еквівалентними наведеним у звіті про фінансовий стан. Проте підприємство не зобов'язане наводити таке узгодження, якщо відображена у звіті про рух грошових коштів сума грошових коштів та їх еквівалентів співпадає з сумою, відображеною у звіті про фінансовий стан.

Розкриття іншої інформації

7.21 Разом з коментарями управлінського персоналу підприємство має розкривати суму значних залишків грошових коштів та їх еквівалентів, які належать підприємству і недоступні для нього. Грошові кошти та їх еквіваленти, які належать підприємству, можуть бути для нього недоступними через валютні або правові обмеження.

Сфера застосування цього розділу

8.1 В цьому розділі визначаються принципи, на яких ґрунтується інформація, що має відображатися у примітках до фінансових звітів, та спосіб її відображення. Примітки містять доповнення до інформації, наведеної у звіті про фінансовий стан, звіті про сукупний дохід, звіті про прибутки та збитки (у разі подання), звіті про дохід та нерозподілений прибуток (у разі подання), звіті про зміни у власному капіталі та звіті про рух грошових коштів. У примітках наводиться описова інформація та розшифровка відображених у цих звітах статей, а також відомості про статті, які не відповідають критеріям визнання у цій звітності. Крім цього розділу, майже кожний розділ цього МСФЗ вимагає розкривати інформацію, яка зазвичай наводиться у примітках.

Структура приміток

8.2 У примітках слід:

а) наводити інформацію про засади складання фінансових звітів та застосовану конкретну облікову політику, згідно з параграфами 8.5 - 8.7;

б) розкривати інформацію, яка підлягає розкриттю згідно з вимогами цього МСФЗ, але у фінансових звітах не наводиться; а також

в) наводити інформацію, яка у фінансових звітах не наводиться, але є доречною для їх розуміння.

8.3 Підприємству слід подавати примітки настільки систематично, наскільки це можливо. До кожної статті у фінансових звітах підприємство має робити перехресні посилання на будь-яку пов'язану з нею інформацію, наведену в примітках.

8.4 Зазвичай підприємство наводить примітки у такому порядку:

а) твердження про те, що фінансові звіти складені згідно з МСФЗ для МСП (див. параграф 3.3);

б) стислий виклад застосованої значної облікової політики (див. параграф 8.5);

в) підтверджувальна інформація щодо статей у фінансових звітах в тому порядку, в якому наведено кожний звіт та кожний рядок; а також

г) розкриття будь-якої іншої інформації.

Розкриття інформації про облікову політику

8.5 У стислому викладі визначеної облікової політики підприємство має розкривати:

а) основу (або основи) оцінки, застосовану при складанні фінансових звітів;

б) іншу застосовану облікову політику, що є доречною для розуміння фінансових звітів.

Інформація про судження

8.6 У стислому викладі визначеної облікової політики або в інших примітках підприємство, крім суджень, які вимагають робити розрахункові оцінки, має розкривати судження, які були зроблені в процесі застосування облікової політики підприємства і мають найбільш значний вплив на визнані у фінансових звітах суми.

Інформація про ключові джерела невизначеності оцінок

8.7 У примітках підприємство має розкрити інформацію про ключові припущення щодо майбутнього та інші ключові джерела невизначеності оцінок на дату звітності, які несуть значний ризик виникнення необхідності у суттєвих коригуваннях балансової вартості активів та зобов'язань протягом наступного фінансового року. По відношенню до таких активів та зобов'язань у примітках необхідно навести інформацію про

а) їхній характер;

б) їхню балансову вартість на кінець звітного періоду.

Сфера застосування цього розділу

9.1 В цьому розділі визначаються обставини, за якими підприємство подає консолідовані фінансові звіти та порядок складання таких звітів. Також наводиться методика складання окремих фінансових звітів та зведених фінансових звітів.

Вимога щодо подання консолідованих фінансових звітів

9.2 Крім випадків, передбачених параграфом 9.3, материнське підприємство подає консолідовані фінансові звіти, в яких воно консолідує свої інвестиції у дочірні підприємства, згідно з цим МСФЗ. До консолідованої звітності включаються показники звітності всіх дочірніх підприємств материнського підприємства.

9.3 Материнському підприємству не потрібно подавати консолідовані фінансові звіти, якщо:

а) виконуються такі умови:

i) материнське підприємство саме є дочірнім підприємством та

ii) кінцеве материнське підприємство (чи будь-яке проміжне материнське підприємство) складає консолідовані фінансові звіти загального призначення у відповідності з повним комплексом МСФЗ чи з цим МСФЗ, або

б) воно не має дочірніх підприємств крім одного, яке було придбане з наміром продажу або відчуження протягом одного року. Материнське підприємство враховує показники такого дочірнього підприємства:

i) за справедливою вартістю, з визнанням справедливої вартості у прибутку чи збитку, якщо справедливу вартість акцій можна достовірно оцінити, або

ii) в іншому випадку, за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності (див. параграф 11.14в)).

9.4 Дочірнє підприємство - суб'єкт господарювання, який контролюється материнським підприємством. Контроль - повноваження управляти фінансовою та операційною політикою підприємства таким чином, щоб отримати вигоду від його діяльності. Якщо для досягнення вузької та чітко окресленої мети підприємством створено особливого призначення (КОП), таке підприємство консолідує КОП тоді, коли суть взаємовідносин свідчить про те, що КОП контролюється цим підприємством (див. параграфи 9.10 - 9.12).

9.5 Припускається, що контроль існує у разі володіння материнським підприємством (прямо чи непрямо через дочірні підприємства) понад половиною голосів підприємства. Таке припущення не діє за виняткових обставин, якщо можна чітко продемонструвати, що таке володіння не становить контролю. Контроль також існує, коли материнському підприємству належить половина або менше половини голосів підприємства, але є

а) право на понад половину голосів - згідно з угодою з іншими інвесторами;

б) право управляти фінансовою та операційною політикою підприємства - згідно зі статутом або угодою;

в) право призначати чи звільняти більшість членів ради директорів або прирівняного до неї керівного органу або

г) право віддавати більшість голосів на зборах ради директорів або прирівняного до неї керівного органу та контролювати підприємство через таку раду чи орган.

9.6 Контролю також можна досягти завдяки володінню опціонами або конвертованими інструментами, які легко виконуються, або завдяки наявності агента, здатного спрямовувати діяльність на користь контролюючого підприємства.

9.7 Той факт, що інвестором є організація з венчурним капіталом або аналогічна організація, не є підставою для виключення дочірнього підприємства з консолідації.

9.8 Відмінність господарської діяльності дочірнього підприємства від діяльності інших підприємств, включених до консолідації, не є підставою для виключення з консолідації такого дочірнього підприємства. Необхідна інформація одержується завдяки консолідації таких дочірніх підприємств та розкриттю у фінансових звітах додаткових відомостей про особливості господарської діяльності дочірніх підприємств.

9.9 Здійснення діяльності в юрисдикції, де вводяться обмеження на переказ грошових коштів або передачу активів за межі даної юрисдикції, не є підставою для виключення з консолідації.

Підприємства спеціального призначення (ПСП)

9.10 Підприємство може створюватися з вузькою метою (наприклад, для укладення орендного договору, провадження дослідницької та конструкторської діяльності або сек'юритизації фінансових активів). Таке ПСП (підприємство спеціального призначення) може створюватися у формі корпорації, трасту, партнерства або некорпоратизованого підприємства. Часто ПСП створюються на таких юридичних умовах, які передбачають жорсткі вимоги до їх діяльності.

9.11 Підприємство має складати консолідовані фінансові звіти, які охоплюють це підприємство та будь-які ПСП, яких воно контролює. Крім обставин, зазначених у параграфі 9.5, про контроль ПСП з боку підприємства можуть свідчити такі обставини (цей перелік не є вичерпним):

а) діяльність ПСП проваджується від імені підприємства, відповідно до його конкретних ділових потреб;

б) за підприємством залишається право приймати остаточні рішення щодо діяльності ПСП, навіть якщо йому надані повноваження щодо прийняття повсякденних рішень;

в) підприємство має право отримувати більшість вигід від ПСП, а отже наражається на ризики, пов'язані з діяльністю ПСП;

г) підприємство залишає за собою більшість специфічних ризиків та ризиків, пов'язаних з володінням.

9.12 Параграфи 9.10 та 9.11 не застосовуються до програм виплат по закінченні трудової діяльності або інших програм довгострокових виплат працівникам, на які поширюється дія Розділу 28 "Виплати працівникам".

Процедури консолідації

9.13 Консолідовані фінансові звіти подають фінансову інформацію про групу як єдину економічну одиницю. При підготовці консолідованих фінансових звітів підприємство має

а) об'єднати фінансові звіти материнського підприємства та його дочірніх підприємств шляхом додавання показників за подібними статтями активів, зобов'язань, власного капіталу, доходу та витрат;

б) виключити балансову вартість інвестицій материнського підприємства в кожне дочірнє підприємство і частку власного капіталу материнського підприємства в кожному дочірньому підприємстві;

в) визначити та відобразити неконтролюючі частки в чистому прибутку або збитку консолідованих дочірніх підприємств за звітний період окремо від частки власників материнського підприємства; а також

г) визначити та відобразити неконтролюючу частку в чистих активах консолідованих дочірніх підприємств окремо від капіталу акціонерів материнського підприємства в них. Неконтролююча частка в чистих активах складається

i) із суми неконтролюючої частки на дату первісного об'єднання, розрахованої згідно з Розділом 19 "Об'єднання бізнесів та гудвілу", та

ii) із неконтролюючої частки в зміні власного капіталу з дати об'єднання.

9.14 Пропорційні частки прибутку чи збитку і зміни у власному капіталі, розподілені на власників материнського підприємства та неконтролюючу частку, визначаються на основі теперішньої частки власності і не відображають можливе виконання чи конвертацію опціонів чи інструментів, що конвертуються.

Внутрішньогрупові сальдо та операції

9.15 Внутрішньо-групові сальдо та операції, в тому числі доходи, витрати та дивіденди, виключаються з консолідації повністю. Прибутки та збитки, що виникають у результаті внутрішньо-групових операцій, які визнаються за статтями активів, таких як запаси або основні засоби, виключаються з консолідації повністю. Внутрішньо-групові збитки можуть означати зменшення корисності, яке вимагає визнання у консолідованих фінансових звітах (див. Розділ 27 "Зменшення корисності активів" ). До тимчасових різниць, які виникають через виключення прибутку або збитків у результаті внутрішньо-групових операцій, застосовується Розділ 29 "Податок на прибуток".

Єдина дата звітності

9.16 Фінансові звіти материнського підприємства та його дочірніх підприємств, які використовуються при складанні консолідованих фінансових звітів, слід складати на одну і ту саму дату звітності, за винятком випадків, коли це є неможливим.

Єдина облікова політика

9.17 Консолідовані фінансові звіти слід складати з використанням єдиної облікової політики для подібних операцій та інших подій за схожих обставин. Якщо член групи застосовує облікову політику, відмінну від прийнятої в консолідованих фінансових звітах для подібних операцій та подій за схожих обставин, при складанні консолідованих фінансових звітів у його фінансових звітах робиться відповідне коригування.

Придбання та продаж дочірніх підприємств

9.18 Доходи і витрати дочірнього підприємства включаються до консолідованих фінансових звітів з дати придбання. Доходи і витрати дочірнього підприємства включаються до консолідованих фінансових звітів до дати, на яку материнське підприємство припиняє свій контроль над дочірнім підприємством. Різниця між надходженнями від продажу дочірнього підприємства і його балансовою вартістю на дату продажу, включаючи кумулятивну суму будь-яких курсових різниць, пов'язаних з цим дочірнім підприємством і визнаних у власному капіталі відповідно до Розділу 30 "Перерахування сум в іноземній валюті", визнається у консолідованому звіті про сукупний прибуток (або у звіті про прибутки та збитки, якщо він подається) як прибуток чи збиток від продажу цього дочірнього підприємства.

9.19 Якщо підприємство перестає бути дочірнім, але інвестор (колишнє материнське підприємство) продовжує утримувати інвестицію у своєму колишньому дочірньому підприємстві, то така інвестиція обліковується як фінансовий актив відповідно до Розділу 11 "Базові фінансові інструменти" або Розділу 12 "Інші питання фінансових інструментів", з дати, коли підприємство припиняє бути дочірнім, за умови, що воно не перетворюється на асоційоване (у цьому випадку застосовується Розділ 14 "Інвестиції в асоційовані підприємства") або спільно контрольоване підприємство (у цьому випадку застосовується Розділ 15 "Інвестиції у спільні підприємства"). Балансова вартість інвестиції на дату, коли підприємство перестає бути дочірнім, розглядається як собівартість при первісній оцінці фінансового активу.

Неконтролююча частка в дочірніх підприємствах

9.20 Неконтролюючу частку підприємство відображає в консолідованому звіті про фінансовий стан у складі власного капіталу окремо від капіталу акціонерів материнського підприємства, згідно з вимогами параграфу 4.2м).

9.21 У прибутку чи збитках групи неконтролюючу частку підприємство відображає окремо у звіті про сукупний дохід, згідно з вимогами параграфу 5.6 (або у звіті про прибутки та збитки, якщо такий подається, згідно з вимогами параграфу 5.7).

9.22 Прибуток або збитки та кожний компонент іншого сукупного доходу слід відносити до акціонерів материнського підприємства та до неконтролюючої частки. Загальний сукупний дохід відноситься до акціонерів материнського підприємства та до неконтролюючої частки, навіть якщо це призведе до виникнення дефіцитного сальдо неконтролюючої частки.

Розкриття інформації у консолідованих фінансових звітах

9.23 У консолідованих фінансових звітах слід розкривати таку інформацію:

а) той факт, що дані звіти є консолідованими фінансовими звітами;

б) основу для висновку про наявність контролю тоді, коли материнське підприємство не володіє, безпосередньо чи опосередковано через дочірні підприємства, більше ніж половиною акцій з правом голосу;

в) будь-яку різницю у звітній даті між фінансовими звітами материнського підприємства та його дочірніх підприємств, які використовуються для складання консолідованих фінансових звітів;

г) характер і міру будь-яких значних обмежень (наприклад, в результаті угод про запозичення або регуляторних вимог) здатності дочірнього підприємства передавати кошти материнському підприємству у вигляді дивідендів у грошовій формі або погашення кредитів та авансів.

Окремі фінансові звіти

Подання окремих фінансових звітів

9.24 Згідно з параграфом 9.2, материнське підприємство подає консолідовані фінансові звіти. Цей МСФЗ не вимагає подавати окремі фінансові звіти по материнському чи дочірнім підприємствам.

9.25 Фінансові звіти підприємства, яке не має дочірнього підприємства, не є окремими фінансовими звітами. Отже, підприємство, яке не є материнським, але є інвестором в асоційоване підприємство або має частку контролюючого учасника у спільному підприємстві, подає свої фінансові звіти згідно з Розділом 14 чи Розділом 15, відповідно. Воно також може прийняти рішення подавати окремі фінансові звіти.

Вибір облікової політики

9.26 Коли материнське підприємство, інвестор в асоційоване підприємство або контролюючий учасник, що має частку у спільно контрольованому підприємстві, складає окремі фінансові звіти та зазначає, що вони відповідають вимогам МСФЗ для МСП, ці звіти обов'язково повинні відповідати всім вимогам цього МСФЗ. Для обліку своїх інвестицій у дочірні, асоційовані та спільно контрольовані підприємства підприємство зобов'язане прийняти облікову політику та відображати їх

а) за собівартістю за вирахуванням зменшення корисності або

б) за справедливою вартістю з визнанням змін справедливої вартості у прибутку чи збитку.

Таку саму облікову політику підприємство застосовує до всіх інвестицій одного класу (в дочірні, асоційовані та спільно контрольовані підприємства), але для різних класів воно може обирати різну політику.

Розкриття інформації в окремих фінансових звітах

9.27 У разі складання материнським підприємством, інвестором в асоційоване підприємство або контролюючим учасником у спільно контрольованому підприємстві окремих фінансових звітів, такі фінансові звіти повинні розкривати

а) той факт, що дані звіти є окремими фінансовими звітами, та

б) опис методів, застосованих для обліку інвестицій в дочірні підприємства, спільно контрольовані підприємства та асоційовані підприємства,

а також зазначати, до яких консолідованих чи первинних фінансових звітів вони відносяться.

Зведені фінансові звіти

9.28 Зведені фінансові звіти - єдиний комплекс фінансових звітів двох чи більше підприємств, яких контролює один інвестор. Цей МСФЗ не вимагає складати зведені фінансові звіти.

9.29 Якщо інвестор складає зведені фінансові звіти та характеризує їх як такі, що відповідають цьому МСФЗ для МСП, ці фінансові звіти обов'язково повинні відповідати всім вимогам цього МСФЗ. Внутрішньо-групові операції та сальдо виключаються; прибутки чи збитки, що виникають у результаті внутрішньо-групових операцій, які визнаються за статтями активів, таких як запаси або основні засоби, виключаються; фінансові звіти підприємств, включених до зведених фінансових звітів, складаються на ту саму дату звітності, за винятком випадків, коли це є неможливим; крім того, для подібних операцій та інших подій за схожих обставин застосовується єдина облікова політика.

Розкриття інформації у зведених фінансових звітах

9.30 Зведені фінансові звіти мають розкривати:

а) той факт, що дані фінансові звіти є зведеними фінансовими звітами,

б) причину, чому складаються зведені фінансові звіти;

в) основу, за якою визначається, які підприємства включаються у зведені фінансові звіти;

г) основу складання зведених фінансових звітів;

ґ) розкриття інформації щодо зв'язаних сторін згідно з вимогами Розділу 33 "Розкриття інформації щодо зв'язаних сторін".

Сфера застосування цього розділу

10.1 В цьому розділі наводиться методика обрання та застосування облікової політики, яка використовується при складанні фінансових звітів. Також розглядаються зміни в облікових оцінках та виправлення помилок у фінансових звітах попередніх періодів.

Обрання та застосування облікової політики

10.2 Облікова політика - це конкретні принципи, основи, домовленості, правила та практика, застосовані підприємством при складанні та поданні фінансових звітів.

10.3 Якщо цей МСФЗ конкретно застосовується до операції, іншої події або умови,підприємство має застосовувати цей МСФЗ. Але підприємству немає потреби виконувати передбачену цим МСФЗ вимогу, якщо вплив від її виконання не буде суттєвим.

10.4 Якщо конкретна операція, інша подія або умова в цьому МСФЗ не розглядається, то по відношенню до неї, під час розробки та застосування облікової політики, керівництво застосовує своє судження, в результаті чого формується інформація, яка є:

а) доречною для потреб користувачів з прийняття економічних рішень та

б) достовірною, в тому значенні, що фінансові звіти:

i) достовірно відображають фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки підприємства;

ii) відображають економічну сутність операцій, інших подій або умов, а не лише юридичну форму;

iii) є нейтральними, тобто неупередженими;

iv) є обачливими; а також

v) є повними в усіх суттєвих аспектах.

10.5 Під час формування судження, згадуваного в параграфі 10.4, управлінський персонал зобов'язаний враховувати та розглядати можливість застосування джерел, наведених нижче у порядку зменшення важливості:

а) вимоги та інструкції в цьому МСФЗ, в яких йдеться про подібні та пов'язані з ними питання;

б) визначення, критерії визнання та концепції оцінки активів, зобов'язань, доходу та витрат в основоположних принципах у Розділі 2 "Концепції та основоположні принципи".

10.6 Під час формування судження, згадуваного в параграфі 10.4, керівництво також зобов'язане враховувати вимоги та інструкції повного комплексу МСФЗ, де розглядаються подібні та пов'язані з ними питання.

Послідовність облікової політики

10.7 Підприємство має обирати та застосовувати свою облікову політику послідовно для подібних операції, інших подій та умов, якщо цей МСФЗ конкретно не вимагає або не дозволяє визначення категорії статей, для яких може бути доречною інша політика. Якщо цей МСФЗ вимагає або дозволяє таке визначення категорій, слід обирати прийнятну облікову політику та послідовно застосовувати її до кожної категорії.

Зміни в обліковій політиці

10.8 Підприємство змінює облікову політику, тільки якщо зміна:

а) вимагається змінами до цього МСФЗ або

б) призводить до того, що фінансові звіти надають достовірну та доречнішу інформацію про вплив операцій, інших події або умов на фінансовий стан, фінансові результати діяльності або грошові потоки підприємства.

10.9 Не вважається змінами в обліковій політиці:

а) застосування облікової політики до операцій, інших подій або умов, що за сутністю відрізняються від тих, що відбувалися раніше;

б) застосування нової облікової політики до операцій, інших події або умов, які не відбувалися раніше або не були суттєвими;

в) зміна моделі собівартості, коли втрачається надійний показник справедливої вартості (або навпаки) активу, який в іншому випадку, згідно з цим МСФЗ, дозволяється або вимагається оцінювати за справедливою вартістю.

10.10 Якщо цей МСФЗ дозволяє обирати порядок обліку (у тому числі й базу оцінки) зазначеної операції або іншої події чи умови, а підприємство змінює свій первісний вибір, то така зміна є зміною в обліковій політиці.

Застосування змін в обліковій політиці

10.11 Зміни в обліковій політиці підприємство обліковує таким чином:

а) підприємство обліковує зміну в обліковій політиці, що є наслідком зміни вимог цього МСФЗ відповідно до конкретних положень перехідного періоду в разі їх наявності в такій зміні;

б) якщо підприємство прийняло рішення замість Розділу 11 "Базові фінансові інструменти" та Розділу 12 "Інші питання фінансових інструментів" дотримуватись МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" , як дозволяється параграфом 11.2, і якщо вимоги МСБО 39 змінюються, то підприємство має врахувати такі зміни в обліковій політиці відповідно до конкретних положень перехідного періоду в разі їх наявності в переглянутому МСБО 39; а також

в) підприємство враховує всі інші зміни в обліковій політиці ретроспективно (див. параграф 10.12).

Ретроспективне застосування

10.12 Якщо зміна в обліковій політиці застосовується ретроспективно відповідно до параграфу 10.11, то підприємство має коригувати залишок кожного компоненту власного капіталу на початок періоду, на який вона впливає, за самий перший поданий попередній період та інші порівняльні суми, інформація про які розкрита за кожний поданий попередній період таким чином, наче нова облікова політика застосовувалася завжди. Якщо визначити вплив на конкретний період зміни облікової політики щодо порівняльної інформації за один або кілька поданих попередніх періодів неможливо, то підприємство застосовує нову облікову політику до балансової вартості активів та зобов'язань станом на початок самого першого періоду, щодо якого є можливим ретроспективне застосування та який може бути поточним періодом; підприємство також має робити відповідні коригування залишків на початок періоду кожного компоненту власного капіталу, на який вона впливає, за той період.

Розкриття інформації про зміну в обліковій політиці

10.13 Якщо зміна цього МСФЗ має вплив на поточний період чи будь-який попередній період або може матиме вплив на майбутні періоди, підприємство розкриває таку інформацію:

а) характер зміни в обліковій політиці;

б) суму коригування кожної статті фінансових звітів, на яку це впливає, за відображений поточний період та кожний відображений попередній період, в міру можливості;

в) суму коригування, пов'язану з періодами, що передують відображеним, в міру можливості;

г) пояснення, чому неможливо визначити суми, які слід розкривати згідно з пунктами б) чи в).

Немає потреби повторювати розкриття цієї інформації в фінансових звітах подальших періодів.

10.14 Якщо добровільна зміна в бухгалтерській політиці має вплив на поточний період чи будь-який попередній період, підприємство розкриває таку інформацію:

а) характер зміни в обліковій політиці;

б) причини, з яких застосування нової облікової політики забезпечує достовірну та доречнішу інформацію;

в) окремо суму коригування кожної статті фінансових звітів, на яку це впливає, в міру можливості:

i) за поточний період;

ii) за кожний відображений попередній період; а також

iii) у сукупності за періоди, що передують відображеним.

г) пояснення, чому неможливо визначити суми, які слід розкривати згідно з пунктом в) вище.

Розкриття цієї інформації не повторюється у фінансових звітах подальших періодів.

Зміни в облікових оцінках

10.15 Зміна в обліковій оцінці - це коригування балансової вартості активу або зобов'язання чи суми періодичного споживання активу, яке є результатом оцінки теперішнього статусу активів та зобов'язань та пов'язаних з ними очікуваних майбутніх вигід та зобов'язань. Зміни в облікових оцінках є наслідком нової інформації або нових розробок та, відповідно, не є виправленням помилок. Коли зміну в облікові політиці важко відрізнити від зміни в обліковій оцінці, така зміна розглядається як зміна в обліковій оцінці.

10.16 Вплив зміни облікової оцінки, крім зміни, до якої застосовується параграф 10.17, підприємство має визнавати перспективно шляхом включення її в прибуток або збиток:

а) періоду зміни, якщо зміна впливає лише на цей період; або

б) періоду зміни та майбутніх періодів, якщо зміна впливає на них разом.

10.17 Тою мірою, якою зміна в обліковій оцінці призводить до змін в активах та зобов'язаннях або стосується статті власного капіталу, підприємство визнає її шляхом коригування балансової вартості відповідного активу, зобов'язання або статті власного капіталу в період зміни.

Розкриття інформації про зміну в обліковій оцінці

10.18 Підприємство має розкривати інформацію про характер та суму зміни в обліковій оцінці, а також вплив цієї зміни на активи, зобов'язання, доходи та витрати за поточний період. Якщо підприємство може попередньо розрахувати вплив зміни в одному або декількох майбутніх періодах, то воно має розкрити такі облікові оцінки.

Виправлення помилок попередніх періодів

10.19 Помилки попередніх періодів - це пропуски або викривлення у фінансових звітах підприємства за один або кілька попередніх періодів, які виникають через невикористання або зловживання достовірною інформацією, яка:

а) була наявною, коли фінансові звіти за відповідні періоди були затверджені до випуску, та

б) за обґрунтованим очікуванням, могла бути отриманою та врахованою при складанні та поданні цих фінансових звітів.

10.20 До таких помилок можуть відноситися помилки у математичних підрахунках, помилки у застосуванні облікової політики, недогляд або неправильна інтерпретація фактів та шахрайство.

10.21 В міру можливості підприємство має виправляти суттєву помилку попереднього періоду ретроспективно в першому комплекті фінансових звітів, затверджених до випуску після виявлення такої помилки, шляхом:

а) перерахування порівняльних сум за відображений попередній період (періоди), в якому допущена помилка, або

б) перерахування залишків активів, зобов'язань та власного капіталу на початок періоду за самий перший з відображених попередніх періодів, якщо помилка допущена до першого з відображених попередніх періодів.

10.22 Якщо визначити вплив на конкретний період помилки щодо порівняльної інформації за один або кілька відображених попередніх періодів неможливо, то підприємство має перерахувати залишки активів, зобов'язань та власного капіталу на початок самого першого періоду, для якого можливо ретроспективне перерахування (який може бути поточним періодом).

Розкриття інформації про помилки попередніх періодів

10.23 Про помилки попередніх періодів підприємство розкриває таку інформацію:

а) характер помилки попереднього періоду;

б) суму виправлення по кожній статті фінансових звітів за кожний відображений попередній період, в міру можливості;

в) суму виправлення на початок самого першого з відображених попередніх періодів, в міру можливості;

г) пояснення, якщо неможливо визначити суми, які слід розкривати згідно з пунктами б) чи в) вище.

Розкриття цієї інформації не повторюється в фінансових звітах подальших періодів.

Сфера застосування розділів 11 та 12

11.1 У Розділі 11 "Базові фінансові інструменти" та Розділі 12 "Інші питання фінансових інструментів" розглядається визнання, припинення визнання, оцінка та розкриття фінансових інструментів (фінансових активів та фінансових зобов'язань). Розділ 11 застосовується до базових фінансових інструментів та може використовуватися всіма підприємствами. Розділ 12 застосовується до інших, складніших фінансових інструментів та операцій. Якщо підприємство здійснює операції лише з базовими фінансовими інструментами, то Розділ 12 не застосовуються. Проте підприємства, що мають лише базові фінансові інструменти, зобов'язані ознайомитися зі сферою застосування Розділу 12, щоб переконатися, що цей розділ до них не відноситься.

Вибір облікової політики

11.2 Підприємство має зробити вибір, що застосовувати для обліку фінансових інструментів:

а) положення Розділу 11 та Розділу 12 в повному обсязі або

б) положення щодо визнання та оцінки МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" і вимоги до розкриття інформації, передбачені в Розділах 11 та 12.

Вибір підприємством пункту а) чи пункту б) є вибором його облікової політики. У параграфах 10.8 - 10.14 викладені вимоги щодо визначення, коли зміна в обліковій політиці є необхідною, як слід відображати цю зміну та яку інформацію слід про неї розкривати.

Вступ до Розділу 11

11.3 Фінансовий інструмент - це договір, в результаті укладення якого в одного підприємства виникає фінансовий актив, а в іншого - фінансове зобов'язання.

11.4 Згідно з вимогами Розділу 11, для всіх фінансових інструментів (за винятком інвестицій в неконвертовані і привілейовані акції без права дострокового продажу та звичайні акції без права дострокового продажу, які перебувають у відкритому обігу, або справедливу вартість яких можна достовірно визначити іншим чином) слід використовувати модель амортизованої собівартості.

11.5 Базовими інструментами, до яких застосовується Розділ 11, є такі інструменти, які відповідають вимогам параграфу 11.8. Прикладами фінансових інструментів, які зазвичай відповідають цим умовам, є

а) грошові кошти;

б) депозити до запитання та строкові депозити, наприклад, рахунки в банку;

в) комерційні цінні папери та комерційні векселі, які утримуються;

г) дебіторська та кредиторська заборгованість, векселі та кредити одержані та видані;

ґ) облігації та аналогічні боргові інструменти;

д) інвестиції у неконвертовані привілейовані акції та звичайні і привілейовані акції без права дострокового продажу;

е) зобов'язання взяти кредит, якщо не можна повністю розрахуватися грошовими коштами.

11.6 Прикладами фінансових інструментів, які зазвичай не відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.8, а отже входять до сфери застосування Розділу 12, є

а) забезпечені активами цінні папери, такі як забезпечені іпотечні зобов'язання, угоди репо та сек'юритизовані пакети дебіторської заборгованості;

б) опціони, права, варанти, ф'ючерсні та форвардні контракти, процентні свопи, розрахунки за якими можна здійснити грошовими коштами або через обмін на інший фінансовий інструмент;

в) фінансові інструменти, які відповідають критеріям інструментів хеджування та називаються інструментами хеджування, згідно з вимогами Розділу 12;

г) зобов'язання видати кредит іншому підприємству;

ґ) зобов'язання взяти кредит, якщо можна повністю розрахуватися грошовими коштами.

Сфера застосування Розділу 11

11.7 Розділ 11 застосовується до всіх фінансових інструментів, що задовольняють умовам параграфу 11.8, за винятком таких інструментів:

а) інвестиції в дочірні, асоційовані та спільні підприємства, які обліковуються згідно з Розділом 9 "Консолідовані та окремі фінансові звіти", Розділом 14 "Інвестиції в асоційовані підприємства" та Розділом 15 "Інвестиції у спільні підприємства";

б) фінансові інструменти, які відповідають визначенню власного капіталу підприємства (див. Розділ 22 "Зобов'язання та власний капітал" і Розділ 26 "Платіж на основі акцій");

в) оренда, до якої застосовується Розділ 20 "Оренда". Але наведені у параграфах 11.33 - 11.38 вимоги щодо припинення визнання застосовуються до припинення визнання дебіторської заборгованості за орендою орендодавцем та кредиторської заборгованості за орендою орендарем. Також Розділ 12 може застосовуватися до оренди з особливостями, визначеними у параграфі 12.3е);

г) права та обов'язки роботодавців за програмами виплат працівникам, до яких застосовується Розділ 28 "Виплати працівникам".

Базові фінансові інструменти

11.8 Як базові фінансові інструменти, згідно з Розділом 11, підприємство обліковує такі фінансові інструменти:

а) грошові кошти;

б) борговий інструмент (такий як дебіторська та кредиторська заборгованість, вексель або кредит одержаний або виданий), що відповідає вимогам, визначеним у параграфі 11.9;

в) зобов'язання взяти кредит:

i) за яким не можна розрахуватися в грошових коштах та

ii) у разі виконання зобов'язання очікується, що воно відповідатиме вимогам, визначеним у параграфі 11.9;

г) інвестиція в неконвертовані привілейовані акції та звичайні або привілейовані акції без права дострокового продажу.

11.9 Борговий інструмент, який задовольняє умовам, визначеним у пунктах а) - г) нижче, слід обліковувати згідно з Розділом 11:

а) прибуток власника є

i) фіксованою сумою;

ii) фіксованою ставкою протягом строку дії інструмента;

iii) плаваючим прибутком, який протягом строку дії інструмента дорівнює єдиній довідковій, офіційно оголошеній або відомій відсотковій ставці (наприклад, ЛІБОР) або

iv) певному поєднанню таких фіксованої та плаваючих ставок (наприклад, ЛІБОР плюс 200 базисних пунктів), за умови, що значення обох ставок - фіксованою та плаваючої) є додатним (наприклад, процентний своп з додатною фіксованою ставкою та від'ємною плаваючою ставкою не відповідає цьому критерію). Щодо процентного доходу за фіксованою та плаваючою ставками, відсоток обчислюється шляхом помноження ставки за відповідний період на номінал паперів в обігу протягом цього періоду;

б) немає такого договірного зобов'язання, яке б могло, згідно зі своїми умовами, призвести до втрати власником номіналу або будь-яких відсотків, що відносяться до поточного чи попередніх періодів. Борговий інструмент, що є субординованим по відношенню до інших боргових інструментів, не є прикладом такого договірного зобов'язання;

в) договірні зобов'язання (що дозволяють емітенту (боржнику) достроково погашати борговий інструмент, або дозволяють власнику інструмента (кредитору) надати цей інструмент емітенту для погашення до строку погашення) не залежать від майбутніх подій;

г) не існує жодних положень про умовні прибутки або погашення, за винятком прибутку за плаваючою ставкою, згаданого у пункті а) та положення про попередню оплату, згаданого у пункті (с).

11.10 Прикладами фінансових інструментів, які зазвичай відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.9, є

а) заборгованість за розрахунками з покупцями та постачальниками, векселі одержані та видані, а також кредити від банків або інших третіх сторін;

б) кредиторська заборгованість в іноземній валюті. Але будь-яка зміна у кредиторській заборгованості через зміну валютного курсу визнається у складі прибутку чи збитку, згідно з вимогами параграфу 30.10.

в) кредити до запитання, надані дочірнім чи асоційованим підприємствам або одержані від них;

г) борговий інструмент, зобов'язання з погашення якого виникає негайно, якщо емітент допускає дефолт по сплаті відсотків або основної частини боргу (таке положення не порушує умов, визначених у параграфі 11.9).

11.11 Прикладами фінансових інструментів, які не відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.9 (а отже входять до сфери застосування Розділу 12), є

а) інвестиція в інструменти капіталу іншого підприємства, крім неконвертованих привілейованих акцій та звичайних і привілейованих акцій без права на достроковий продаж (див. параграф 11.8г));

б) процентний своп, який приносить додатний чи від'ємний грошовий потік, або форвардне зобов'язання придбати товар чи фінансовий інструмент, розрахунок за яким можна здійснити в грошових коштах та яке, після розрахунку може принести додатний чи від'ємний грошовий потік, оскільки такі свопи та форварди не задовольняють умові, визначеній у параграфі 11.9а) ;

в) опціони та форвардні контракти, оскільки прибуток для власника не є фіксованим та умова параграфа 11.9а) не виконана;

г) інвестиції в конвертований борг, оскільки прибуток для власника може коливатися, залежно від ціни звичайних акцій емітента, а не лише від ринкових ставок відсотка;

ґ) кредит, виданий третій стороні, який, у разі зміни відповідного законодавства або облікових вимог, надає третій стороні право або накладає зобов'язання погасити його достроково, оскільки такий кредит не задовольняє умові, визначеній у параграфі 11.9в).

Первісне визнання фінансових активів та зобов'язань

11.12 Підприємство має визнати фінансовий актив або фінансове зобов'язання тільки тоді, коли таке підприємство стає стороною договору щодо цього інструменту.

Первісна оцінка

11.13 Під час первісного визнання фінансового активу або фінансового зобов'язання підприємство оцінює його за ціною операції (включаючи видатки на операції за винятком первісного визнання фінансових активів та зобов'язань, які оцінюються за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку), якщо угода не становить, по суті, фінансову операцію. Фінансова операція може мати місце у зв'язку з продажем товарів чи послуг, наприклад, якщо оплата відстрочується на термін, більший від звичайного, або фінансується за відсотковою ставкою, яка не є ринковою. Якщо угода становить фінансову операцію, то підприємство має оцінювати фінансових актив або фінансове зобов'язання за теперішньою вартістю майбутніх платежів, дисконтованих за ринковою процентною ставкою на подібний борговий інструмент.

Приклади: фінансові активи 1 Довгостроковий кредит іншому підприємству. Дебіторська заборгованість визнається за теперішньою вартістю грошових коштів (виплати відсотків та основної частини), які мають бути одержані від такого підприємства. 2 Товари, продані замовнику в короткостроковий кредит. Дебіторська заборгованість визнається за недисконтованою сумою грошових коштів, які мають бути одержані від такого підприємства, що зазвичай є ціною, зазначеною в рахунку-фактурі. 3 Об'єкт, проданий замовнику в кредит на два роки без відсотків. Дебіторська заборгованість визнається за поточною ціною при продажу даного об'єкта з негайною оплатою. Якщо поточна ціна при продажі з негайною оплатою невідома, за неї можна прийняти теперішню вартість грошових коштів, які мають бути отримані, дисконтованих за основною ринковою відсотковою(-ими) ставкою(-ами) для подібної дебіторської заборгованості. 4 Придбання з негайною оплатою звичайних акцій іншого підприємства. Ця інвестиція визнається за сумою грошових коштів, сплачених з метою придбання акцій.

Приклади: фінансові зобов'язання 1 Кредит, отриманий від банку. Кредиторська заборгованість первісно визнається за теперішньою вартістю грошових коштів (виплати відсотків та основної частини), які мають бути сплачені банку. 2 Товари, придбані у постачальника в короткостроковий кредит. Кредиторська заборгованість визнається за недисконтованою сумою, яку підприємство винне постачальнику, що зазвичай є ціною, зазначеною в рахунку-фактурі.

Подальша оцінка

11.14 Наприкінці кожного звітного періоду підприємство оцінює фінансові інструменти у наведений нижче спосіб, не вираховуючи витрат на операцію, які воно може понести при продажі чи іншому вибутті:

а) Боргові інструменти, що відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.8б), оцінюються за амортизованою собівартістю за допомогою методу ефективного відсотка. Інструкції щодо визначення амортизованої собівартості за допомогою методу ефективного відсотка наводяться у параграфах 11.15 - 11.20. Класифіковані як поточні активи чи поточні зобов'язання боргові інструменти слід оцінювати за недисконтованою сумою грошових коштів або іншої компенсації, яку очікують сплатити чи одержати (тобто за вирахуванням зменшення корисності - див. параграфи 11.21 - 11.26), якщо угода фактично не становить фінансову операцію (див. параграф 11.13). Якщо угода становить фінансову операцію, то підприємство має оцінити борговий інструмент за теперішньою вартістю майбутніх платежів, дисконтованих за ринковою відсотковою ставкою на подібний борговий інструмент.

б) Зобов'язання взяти кредит, що відповідають умовам, визначеним у параграфі 11.8в) оцінюються за собівартістю (яка іноді дорівнює нулю) за вирахуванням зменшення корисності.

в) Інвестиції в неконвертовані привілейовані акції та привілейовані акції без права дострокового продажу, які відповідають умовам у параграфі 11.8г), оцінюються таким чином (інструкції щодо справедливої вартості надаються у параграфах 11.27 - 11.33):

i) якщо акції перебувають у відкритому обігу або їх справедливу вартість можна достовірно оцінити іншим чином, інвестицію слід оцінювати за справедливою вартістю, причому зміни у справедливій вартості визнаються у прибутку чи збитку;

ii) всі інші такі інвестиції слід оцінювати за собівартістю за вирахуванням зменшення корисності.

Зменшення корисності або неможливість відшкодування слід оцінювати для фінансових інструментів у пунктах а), б) та в) ii) вище. Інструкції наведено у параграфах 11.21 - 11.26.

Амортизована собівартість та метод ефективного відсотка

11.15 Амортизована собівартість фінансового активу або фінансового зобов'язання на кожну дату звітності розраховується таким чином:

а) сума, за якою фінансовий актив чи зобов'язання оцінюється при первісному визнанні,

б) мінус виплати основної суми

в) плюс (або мінус) накопичена амортизація будь-якої різниці між цією первісною сумою та сумою погашення із застосуванням методу ефективного відсотка

г) мінус, у випадку фінансового активу, будь-яке зменшення (прямо чи через застосування рахунку резервів) унаслідок зменшення корисності або неможливості відшкодування.

Фінансові активи та фінансові зобов'язання, які не мають зазначеної відсоткової ставки та класифікуються як поточні активи чи поточні зобов'язання, первісно оцінюються за недисконтованою сумою згідно з параграфом 11.14 а). Отже, пункт в), наведений вище, до них не застосовується.

11.16 Метод ефективного відсотка - це метод обчислення амортизованої собівартості фінансового активу або фінансового зобов'язання (або групи фінансових активів чи фінансових зобов'язань) та розподілу процентного доходу чи процентних витрат на відповідний період. Ефективна відсоткова ставка - це ставка, яка точно дисконтує попередньо розраховані майбутні платежі або надходження грошових коштів протягом очікуваного строку дії фінансового інструмента та, якщо доцільно, протягом коротшого періоду до чистої балансової вартості фінансового активу чи фінансового зобов'язання. Ефективна відсоткова ставка визначається на основі балансової вартості фінансового активу чи фінансового зобов'язання при його первісному визнанні. Згідно з методом ефективного відсотка:

а) амортизована собівартість фінансового активу (зобов'язання) - це теперішня вартість майбутніх грошових надходжень (виплат), дисконтова них за ефективною відсотковою ставкою, та

б) процентні витрати (дохід) за період, що дорівнюють балансової вартості фінансового зобов'язання (активу) на початок періоду помноженої на ефективну відсоткову ставку за цей період.

11.17 При обчисленні ефективної відсоткової ставки підприємство попередньо розраховує грошові потоки, враховуючи всі умови договору про фінансовий інструмент (наприклад, аванси, опціони "кол" та подібні опціони), та відомі збитки за кредитами, які вже понесені, але підприємству не слід розглядати майбутні збитки за кредитами, які ще не понесені.

11.18 При обчисленні ефективної відсоткової ставки підприємство амортизує всі відповідні винагороди, комісійні збори сплачені або отримані (такі як "пункти"), витрати на операції та всі інші премії чи дисконти за очікуваний строк дії інструмента, за винятком того, що передбачено нижче. Підприємство має використати коротший період, якщо саме до цього періоду відносяться винагороди, комісійні збори сплачені або отримані, витрати на операції та премії чи дисконти. Це матиме місце тоді, коли змінна, до якої відносяться винагороди, комісійні збори сплачені або отримані, витрати на операції та премії чи дисконти, переоцінюється за ринковими ставками до очікуваної дати погашення інструмента. В такому випадку, належним періодом амортизації є період до наступної дати переоцінки.

11.19 Що стосується змінної ставки фінансових активів та фінансових зобов'язань, то періодична переоцінка грошових потоків для відображення змін ринкових ставок змінює і ефективну відсоткову ставку. Якщо фінансовий актив або фінансове зобов'язання зі змінною ставкою первісно визнається за сумою, рівною номіналу, який підлягає одержанню або сплаті на дату погашення, то переоцінка майбутніх процентних платежів, як правило, не матиме значного впливу на балансову вартість такого активу чи зобов'язання.

11.20 Якщо підприємство переглядає свої оцінки витрат чи надходжень, воно має скоригувати балансову вартість фінансового активу чи зобов'язання (або групи фінансових інструментів) таким чином, щоб вона відображала фактичні та переглянуті розраховані грошові потоки. Підприємство має зробити перерахунок балансової вартості шляхом обчислення теперішньої вартості попередньо розрахованих майбутніх грошових потоків за первісною ефективною відсотковою ставкою фінансового інструмента. Таке коригування підприємство визнає як дохід чи витрати на дату перегляду.

Зменшення корисності фінансових активів, оцінених за собівартістю або амортизованою собівартістю

Визнання

11.21 Наприкінці кожного звітного періоду підприємство оціню, чи є об'єктивне свідчення зменшення корисності будь-яких фінансових активів, оцінених за собівартістю чи амортизаційною вартістю. Якщо таке об'єктивне свідчення є, то підприємство визнає у прибутку чи збитку втрати від зменшення корисності.

11.22 Об'єктивне свідчення того, що корисність фінансового активу або групи активів зменшується, містить у собі дані спостереження, які привертають увагу утримувача активу до таких подій збитку:

а) значні фінансові труднощі емітента або боржника;

б) порушення договору, таке як невиконання зобов'язань чи прострочення платежів відсотків або основної суми;

в) надання кредитором (з економічних чи юридичних причин, пов'язаних із фінансовими труднощами боржника) концесії боржнику, яку кредитор не розглядав би за інших умов;

г) стає можливим, що боржник оголосить банкрутство або іншу фінансову реорганізацію;

ґ) дані спостереження, що свідчать про зменшення, яке можна оцінити, попередньо розрахованих майбутніх грошових потоків від групи фінансових активів з часу первісного визнання цих активів, хоча зменшення ще не можна ідентифікувати з окремими фінансовими активами в групі, такі як негативні зміни в національних чи локальних економічних умовах або негативні зміни у галузевих умовах.

11.23 Свідченням зменшення корисності можуть бути інші чинники, в тому числі значні негативні зміни у технологічних, ринкових, економічних або правових умовах, в яких працює емітент.

11.24 На зменшення корисності підприємство зобов'язане окремо перевірити такі фінансові активи:

а) всі інструменти капіталу, незалежно від їх значущості, а також

б) інші фінансові активи, кожний з яких є окремо значним.

Інші активи підприємство оцінює на зменшення корисності: кожний актив окремо чи активи об'єднані в групи за подібними характеристиками кредитного.

Оцінка

11.25 Підприємство оцінює втрати від зменшення корисності для таких інструментів, які оцінені за собівартістю або амортизованою собівартістю:

а) для інструмента, оціненого за амортизованою собівартістю згідно з параграфом 11.14а) втратами від зменшення корисності є різниця між балансовою вартістю активу та теперішньою вартістю попередньо розрахованих грошових потоків, дисконтованих за первісною ефективною відсотковою ставкою. Якщо такий фінансовий інструмент має плаваючу відсоткову ставку, то ставкою дисконтування для оцінки будь-яких втрат від зменшення корисності є визначена згідно з договором поточна ефективна відсоткова ставка.

б) для інструмента, оціненого за собівартістю за вирахуванням зменшення корисності згідно з параграфом 11.14 б) та в) ii), втрати від зменшення корисності є різницею між балансовою вартістю активу та найкращим розрахунком (приблизним) суми (що може дорівнювати нулю), яку підприємство отримало б за актив у разі продажу його у дату звітності.

Сторнування

11.26 Якщо в наступному періоді сума втрат від зменшення корисності зменшується і це зменшення може бути об'єктивно пов'язаним з подією, яка відбувається після визнання зменшення корисності (наприклад, покращання кредитного рейтингу боржника), то попередньо визнаний втрати від зменшення корисності підприємство має сторнувати (прямо або через коригування рахунка резервів). Сторнування не має призводити до такої балансової вартості фінансового активу, що перевищує суму, яку б мала амортизована собівартість у разі невизнання зменшення корисності на дату сторнування. Суму сторнування підприємству слід негайно визнавати у прибутку чи збитку.

Справедлива вартість

11.27 Згідно з вимогами параграфу 11.14в) i), інвестицію у звичайні або привілейовані акції слід оцінювати за справедливою вартістю, якщо справедливу вартість акцій можна достовірно визначити. Для розрахунку справедливої вартості підприємство застосовує такий порядок розгляду:

а) найкращим свідченням справедливої вартості є котирувальна ціна ідентичного активу на активному ринку. Зазвичай, це - поточна ціна покупця.

б) У разі відсутності котирувальних цін свідченням справедливої вартості є ціна останньої операції з ідентичним активом за умови, що після такої операції не відбулося значних економічних змін або не пройшло багато часу. Якщо підприємство може продемонструвати, що ціна останньої операції не є гарним показником справедливої вартості (наприклад, оскільки вона відображає суму, яку підприємство б отримало або сплатило при змушеній операції, примусовій ліквідації або продажу описаного майна), то така ціна коригується.

в) Якщо активного ринку немає, а ціна останньої операції не є гарним показником справедливої вартості, то підприємство визначає справедливу вартість за допомогою методики оцінювання. Мета використання методики оцінювання полягає в тому, щоб визначити, яка була б ціна на дату оцінки при обміні між незалежними сторонами, які б діяли на основі звичайних ділових міркувань.

Посилання на інструкції з визначення справедливої вартості, наведені у параграфах 11.27 - 11.32, містяться і в інших розділах цього МСФЗ, включаючи Розділ 12, Розділ 14, Розділ 15 та Розділ 16 "Інвестиційна нерухомість". При застосуванні цих інструкцій до активів, на які поширюється дія цих розділів, посилання на звичайні чи привілейовані акції в цьому параграфі слід вважати таким, що охоплює всі активи, які підпадають під дію цих розділів.

Методика оцінки

11.28 Методики оцінки передбачають використання останніх ринкових операцій з ідентичним активом між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами (якщо такі операції відбувались), поточної справедливої вартості іншого активу, який, по суті, є таким самим як і актив, що підлягає оцінюванню, аналіз дисконтування грошових потоків та моделі ціноутворення опціонів. Якщо для визначення ціни активу учасники ринку здебільшого використовують якусь певну методику, і ця методика забезпечує надійні розрахунки цін при операціях на активному ринку, то підприємство використовує цю методику.

11.29 Мета використання методики оцінки полягає в тому, щоб встановити, яка була б ціна при операції на дату оцінки між незалежними сторонами, які б діяли на основі звичайних ділових міркувань. Справедлива вартість розраховується, виходячи з результатів використання такої методики оцінки, яка максимально застосовує ринкові дані і мінімально - дані, визначені самим підприємством. Методика оцінки вважається надійним способом визначення достовірного значення справедливої вартості, якщо:

а) методика адекватно відображає, яку ціну можна було б очікувати на даний актив від самого ринку; та

б) вхідні дані для методики оцінки адекватно відображають ринкові очікування та притаманні активу показники чинників ризику.

Відсутність активного ринку: інструменти капіталу

11.30 Справедливу вартість інвестицій в активи, які не мають котирувальної ринкової ціни на активному ринку, можна достовірно оцінити, якщо

а) діапазон адекватних значень справедливої вартості є невеликим або

б) можна адекватно оцінити ймовірність різних значень у діапазоні та використати її при розрахунку справедливої вартості.

11.31 Існує багато ситуацій, в яких величина діапазону адекватних значень справедливої вартості активів, які не мають котирувальної ціни, навряд чи буде важливою. Як правило, це можливо при визначенні справедливої вартості активу, який підприємство придбало у не пов'язаної з ним особи. Проте, якщо діапазон адекватних значень справедливої вартості є важливим та ймовірність різних значень у діапазоні не можна адекватно оцінити, тоді підприємство не може оцінювати актив за справедливою вартістю.

11.32 Якщо для активу, що оцінювався за справедливою вартістю, надійного показника справедливої вартості більше не існує (наприклад, інструмент капіталу, оцінений за справедливою вартістю,з відображенням переоцінки як прибутку або збитку), то його новою вартістю стає його балансова вартість на дату останньої достовірної оцінки активу. Доки не з'явиться надійний показник справедливої вартості, підприємство оцінюватиме актив за цією вартістю мінус збитки від зменшення корисності.

Припинення визнання фінансового активу

11.33 Підприємство зобов'язане припинити визнання фінансового активу тоді і тільки тоді, коли:

а) строк дії договірних прав на грошові потоки від фінансового активу закінчився, чи проведено розрахунки за ними або

б) підприємство передає іншій стороні практично всі ризики та винагороди від володіння фінансовим активом, або

в) незважаючи на те, що підприємство зберегло за собою деякі значні винагороди та ризики від володіння, воно передало контроль над активом іншій стороні, і ця інша сторона на практиці може продати повністю весь актив не пов'язаній з ним третій стороні та здатне реалізувати цю можливість в односторонньому порядку, без необхідності додаткових обмежень при передачі. У цьому випадку підприємство зобов'язане:

i) припинити визнання активу та

ii) окремо визнати всі права та обов'язки, які залишені чи створені при передачі.

Балансову вартість переданого активу слід розподілити між збереженими та переданими правами та обов'язками на основі їхньої відповідної справедливої вартості на дату передачі. Нещодавно створені права та обов'язки слід оцінювати за їхньою справедливою вартістю на цю дату. Будь-яка різниця між отриманою компенсацією та сумами, визнаними і припиненими у визнанні згідно з цим параграфом, слід визнавати у прибутку чи збитку в період передачі.

11.34 Якщо передача не призводить до припинення визнання, оскільки підприємство зберегло значні ризики та винагороди від володіння переданим активом, то підприємство зобов'язане продовжувати ризики та винагороди від володіння активом, що передається, підприємство продовжує визнавати переданий актив повністю і визнавати фінансове зобов'язання за вартістю отриманої компенсації. Згортання активу та зобов'язання не дозволяється. У подальших періодах підприємство визнає будь-який дохід від переданого активу та будь-які витрати, понесені за фінансовим зобов'язанням.

11.35 Якщо сторона-цедент надає заставу негрошовими коштами (наприклад, борговими інструменти або інструментами власного капіталу) стороні-набувачеві, то облік забезпечення стороною-цедентом та стороною-набувачем залежить від того, чи має сторона-набувач право продати або перезаставити предмет застави, а також від того, чи не виконала зобов'язання сторона, яка передає. Сторона-цедент та сторона-набувач обліковують заставу таким чином:

а) якщо сторона-набувач має право за договором або за звичаєм продавати чи перезаставляти предмет застави, тоді сторона-цедент має перекласифікувати цей актив у своєму балансі (наприклад, як позичений актив, заставлені інструменти власного капіталу або дебіторську заборгованість за викупом) окремо від інших активів;

б) якщо сторона-набувач продає заставлене їй забезпечення, то вона має визнавати надходження від продажу та зобов'язання, оцінене за справедливою вартістю, як зобов'язання повернути заставу;

в) якщо сторона-цедент не виконує зобов'язання згідно з умовами договору та більше не має права викупити заставу, то вона має припинити визнання застави, а сторона-набувач має визнавати заставу як актив, первісно оцінений за справедливою вартістю (або якщо вона вже продала заставу, припинити визнання зобов'язання повернути заставу);

г) за винятком наведеного у пункті в), сторона-цедент має подовжувати облік застави як свого активу, а сторона-набувач не повинна визнавати заставу як актив.

Приклад: передача, визнання якої слід припинити Підприємство продає групу своєї дебіторської заборгованості банку за суму, меншу за її номінал. Підприємство продовжує приймати платежі від боржників, у тому числі розсилає щомісячні виписки, а за обслуговування цієї заборгованості банк сплачує підприємству певну винагороду за ринковим тарифом. Підприємство зобов'язане невідкладно перераховувати банку всі отримані суми, але воно не несе перед банком відповідальності за несвоєчасну виплату або за невиплату заборгованості боржниками. У цьому випадку підприємство передало банку практично всі свої ризики та винагороди від володіння дебіторською заборгованістю. Відповідно, воно вилучає дебіторську заборгованість зі свого звіту про фінансовий стан (тобто припиняє її визнавати) і не відображає зобов'язання по відношенню до надходжень від банку. Підприємство визнає збиток, що визначається як різниця між балансовою вартістю дебіторської заборгованості на момент продажу та отриманими від банка коштами. Підприємство визнає зобов'язання в обсязі, в якому воно отримало кошти від боржників, але ще не перерахувало їх банку.

Приклад: передача, визнання якої не слід припиняти Факти залишаються такими, як у попередньому прикладі, за винятком того, що підприємство погодилось викупити у банку всю ту дебіторську заборгованість, основну частину або відсотки за якою боржник не погашає вже більше 120 днів. У цьому випадку підприємство зберегло ризик несвоєчасної виплати або невиплати заборгованості боржниками - значний ризик по відношенню до дебіторської заборгованості. Відповідно, підприємство не розглядає дебіторську заборгованість як таку, що продана банку, і не припиняє її визнавати. Замість цього, воно розглядає надходження від банку як кредит під заставу дебіторської заборгованості. Підприємство продовжує визнавати дебіторську заборгованість як актив, доки вона не погашається або не списується як безнадійна.

Припинення визнання фінансового зобов'язання

11.36 Підприємство зобов'язане припинити визнання фінансового зобов'язання (або частини фінансового зобов'язання) тоді і тільки тоді, коли його погашають, тобто коли визначене в договорі зобов'язання погашено, анульовано або строк його дії закінчується.

11.37 Якщо існуючі позичальник та позикодавець здійснюють обмін борговими інструментами на суттєво відмінних умовах, то підприємства обліковує операцію як погашення первісного фінансового зобов'язання та визнання нового фінансового зобов'язання. Подібно до цього, значну зміну умов існуючого фінансового зобов'язання або його частини (незалежно від того, чи відбувається вона внаслідок фінансових труднощів боржника) підприємство обліковує як погашення первісного фінансового зобов'язання та визнання нового фінансового зобов'язання.

11.38 Різницю між балансовою вартістю фінансового зобов'язання (або частини фінансового зобов'язання), погашеного або переданого іншій стороні, та сплаченою компенсацією (включаючи будь-які передані немонетарні активи та прийняті зобов'язання) підприємство визнає визнавати у прибутку чи збитку.

Розкриття інформації

11.39 Нижче наведено інформацію, що має бути розкрита стосовно фінансових зобов'язань, оцінених за справедливою вартістю з відображенням переоцінки як прибутку або збитку. Підприємства, що мають лише базові фінансові інструменти (а отже не застосовують положення Розділу 12), не матимуть жодних фінансових зобов'язань за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, і тому розкривати таку інформацію їм буде не потрібно.

Розкриття інформації про облікову політику для фінансових інструментів

11.40 Згідно з параграфом 8.5, у стислому описі значних аспектів облікової політики підприємство має надати інформацію про базу (бази) оцінки, що застосовується для фінансових інструментів, та інші аспекти облікової політики для фінансових інструментів, які допомагають зрозуміти фінансові звіти.

Звіт про фінансовий стан: категорії фінансових активів та фінансових зобов'язань

11.41 У звіті про фінансовий стан або у примітках підприємство розкриває на дату звітності загальну балансову вартість кожної з наведених нижче категорій фінансових активів та фінансових зобов'язань:

а) фінансові активи, оцінені за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку (параграф 11.14в) i) та параграфи 12.8 та 12.9);

б) фінансові активи, які є борговими інструментами, оціненими за амортизованою собівартістю (параграф 11.14а));

в) фінансові активи, які є інструментами капіталу, оціненими за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності (параграф 11.14в) ii) та параграфи 12.8 та 12.9);

г) фінансові зобов'язання, оцінені за справедливою вартістю, та вплив їх оцінки на прибуток чи збиток (параграфи 12.8 та 12.9);

ґ) фінансові зобов'язання, оцінені за амортизованою собівартістю (параграф 11.14а));

д) зобов'язання за кредитами, оцінені за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності (параграф 11.14б)).

11.42 Підприємство розкриває інформацію, яка дозволяє користувачам фінансових звітів оцінювати значущість фінансових інструментів за їх фінансовою позицією та результатами. Наприклад, по відношенню до довгострокового боргу така інформація, як правило, включає умови боргового інструмента (такі як відсоткова ставка, строк погашення, графік погашення та обмеження, що цей борговий інструмент накладає на підприємство).

11.43 По відношенню до всіх фінансових активів та фінансових зобов'язань, оцінених за справедливою вартістю, підприємство розкриває базу для визначення справедливої вартості, наприклад, котирувальну ринкову ціну на активному ринку або методику оцінки. У разі використання певної методики оцінки підприємство має розкривати припущення, які застосовуються при визначенні справедливої вартості кожного класу фінансових активів або фінансових зобов'язань. Наприклад, якщо можливо, підприємство розкриває інформацію про припущення, які стосуються ставок попередньої оплати, розрахованих збитків за кредитами та відсоткових чи дисконтних ставок.

11.44 Якщо для інструменту капіталу, що оцінювався за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, надійного показника справедливої вартості більше не існує, то підприємство зобов'язане зазначити цей факт.

Припинення визнання

11.45 Якщо підприємство передало фінансові активи іншій стороні при операції, визнання якої не слід припиняти (див. параграфи 11.33 - 11.35), то за кожним класом таких фінансових активів підприємство має розкрити таку інформацію:

а) характер активів;

б) характер ризиків та винагород від володіння, які зберігаються за підприємством;

в) балансову вартість активів та будь-яких пов'язаних з ними зобов'язань, які продовжують визнаватися підприємством.

Застава

11.46 Якщо підприємство передає фінансові активи у заставу як забезпечення зобов'язань або непередбачених зобов'язань, то воно має розкрити таку інформацію:

а) балансова вартість переданих у заставу фінансових активів;

б) умови застави.

Невиконання (дефолт) або порушення зобов'язань щодо заборгованості за кредитами

11.47 Що стосується визнаної на дату звітності заборгованості за кредитами, за якою є порушення умов або дефолт з виплати основної частини, відсотків, внесків до амортизаційного фонду або порушення умов погашення і до дати звітності таке порушення не усунено, підприємство розкриває таку інформацію:

а) відомості про таке порушення або невиконання зобов'язань (дефолт);

б) балансова вартість відповідної заборгованості за кредитами на дату звітності;

в) чи було усунено порушення або невиконання зобов'язань (дефолт) або змінено умови заборгованості за кредитами перед затвердженням фінансових звітів до оприлюднення.

Статті доходу, витрат, прибутку чи збитку

11.48 Підприємство розкриває такі статті доходу, витрат, прибутків чи збитків:

а) дохід, витрати, прибутки чи збитки, включаючи зміни у справедливій вартості, визнані за:

i) фінансовими активами, оціненими за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;

ii) фінансовими зобов'язаннями, оціненими за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;

iii) фінансовими активами, оціненими за амортизованою собівартістю;

iv) фінансовими зобов'язаннями, оціненими за амортизованою собівартістю;

б) сумарний процентний дохід та сумарні процентні витрати (розраховані відповідно до методу ефективного відсотка) за фінансовими активами чи зобов'язаннями, не оціненими за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;

в) суму будь-яких втрат від зменшення корисності за кожним класом фінансових активів.

Сфера застосування розділів 11 та 12

12.1 У Розділі 11 "Базові фінансові інструменти" та Розділі 12 "Інші питання фінансових інструментів розглядається визнання, припинення визнання, оцінка та розкриття фінансових інструментів (фінансових активів та фінансових зобов'язань). Розділ 11 застосовується до базових фінансових інструментів та може використовуватися всіма підприємствами. Розділ 12 застосовується до інших, більш складних фінансових інструментів та операцій. Якщо підприємство здійснює операції лише з базовими фінансовими інструментами, то Розділ 12 не застосовуються. Але навіть підприємства, що мають лише базові фінансові інструменти, повинні ознайомитися зі сферою застосування Розділу 12, щоб переконатися, що цей розділ до них не відноситься.

Вибір облікової політики

12.2 Підприємство має зробити вибір, чим керуватись для обліку фінансових інструментів:

а) положеннями Розділу 11 та Розділу 12 в повному обсязі або

б) положеннями щодо визнання та оцінки МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" і вимогами до розкриття інформації, передбаченими в Розділах 11 та 12.

Вибір підприємством пункту а) чи пункту б) є вибором його облікової політики. У параграфах 10.8 - 10.14 викладені вимоги щодо визначення, коли зміна в обліковій політиці є необхідною, як слід відображати цю зміну та яку інформацію слід про неї розкривати в обліковій політиці.

Сфера застосування Розділу 12

12.3 Розділ 12 застосовується до всіх фінансових інструментів, за винятком:

а) фінансових інструментів, на яких поширюється дія Розділу 11;

б) часток в дочірніх (див. Розділ 9 "Консолідовані та окремі фінансові звіти"), асоційованих (див. Розділ 14 "Інвестиції в асоційовані підприємства") та спільних (див. Розділом 15 "Інвестиції у спільні підприємства") підприємствах;

в) прав та обов'язків роботодавців за програмами виплат працівникам (див. Розділ 28 "Виплати працівникам");

г) прав за страховими контрактами, якщо страховий контракт не може спричинити збиток будь-якій стороні в результаті договірних умов, які не пов'язані із:

i) змінами страхового ризику;

ii) дефолтом одного з контрагентів;

ґ) фінансових інструментів, які відповідають визначенню власного капіталу підприємства (див. Розділ 22 "Зобов'язання та власний капітал" і Розділ 26 "Платіж на основі акцій");

д) оренди (див. Розділ 20 "Оренда"), якщо оренда не може спричинити збиток ні орендодавцю, ні орендарю в результаті договірних умов, які не пов'язані із:

i) змінами ціни орендованого активу;

ii) змінами валютних курсів або

iii) дефолтом одного з контрагентів;

е) договорів про умовну компенсацію при об'єднанні бізнесу (див. Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл"). Цей виняток поширюється лише на покупця.

12.4 Цей розділ не застосовується до більшості договорів купівлі-продажу нефінансових активів, таких як товар, запаси чи основні засоби, оскільки вони є нефінансовими інструментами. Він застосовується до всіх договорів, що наражають покупця чи продавця на ризик, нетиповий для договорів купівлі продажу матеріальних активів. Наприклад, цей розділ застосовується до договорів, що спричиняють збиток покупцю чи продавцю в результаті договірних умов, які не пов'язані із змінами ціни нефінансового активу, змінами валютних курсів або дефолтом одного з контрагентів.

12.5 Крім договорів, описаних у параграфі 12.4, цей розділ застосовується до договорів купівлі-продажу нефінансових активів, якщо повністю розрахуватися за договором можна грошовими коштами чи іншим фінансовим інструментом або шляхом обміну фінансовими інструментами, ніби договори є фінансовими інструментами, з одним винятком: договори, які було укладено та які укладено з метою одержання чи доставки нефінансового активу відповідно до вимог підприємства щодо придбання, продажу чи використання, для цілей даного розділу фінансовими інструментами не вважаються.

Первісне визнання фінансових активів та зобов'язань

12.6 Підприємство визнає фінансовий актив або фінансове зобов'язання тільки тоді, коли таке підприємство стає стороною договірних відносин щодо цього інструменту.

Первісна оцінка

12.7 Під час первісного визнання фінансового активу або фінансового зобов'язання підприємство оцінює його за справедливою вартістю, яка зазвичай є ціною операції.

Подальша оцінка

12.8 Наприкінці кожного звітного періоду підприємство оцінює всі фінансові інструменти, до яких застосовується Розділ 12, за справедливою вартістю та визнає зміни справедливої вартості у прибутку чи збитку. Виняток становлять інструменти власного капіталу, які не перебувають у відкритому обігу і справедливу вартість яких неможливо достовірно оцінити іншим чином, а також договори, пов'язані з такими інструментами, які, у разі виконання, передбачають доставку таких інструментів. Їх слід оцінювати за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності.

12.9 Якщо для інструмента власного капіталу, який не перебуває у відкритому обігу, але оцінюється за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, та достовірний показник справедливої вартості більше обчислити не можливо, то вартістю такого інструмента вважається його справедлива вартість на дату її останнього достовірного визначення. Підприємство має оцінювати інструмент за цією вартістю мінус збитки від зменшення корисності, доки не з'явиться можливість надійного визначення показника справедливої вартості.

Справедлива вартість

12.10 Для розрахунку справедливої вартості згідно з цим розділом, а також згідно з Розділом 11, підприємство застосовує інструкції щодо визначення справедливої вартості, наведені у параграфах 11.27 - 11.32.

12.11 Справедлива вартість фінансового зобов'язання на вимогу не може бути меншою від суми, яка підлягає сплаті на момент вимоги, дисконтованої з першої дати, з якої суму можуть вимагати.

12.12 У первісну оцінку фінансових активів та зобов'язань, які в подальшому оцінюватимуться за справедливою вартістю,з відображенням переоцінки як прибутку або збитку, підприємство не може включати витрати на операцію. Якщо плата за актив відстрочується або фінансується за відсотковою ставкою, яка не є ринковою, підприємство спочатку оцінює актив за теперішньою вартістю майбутніх платежів, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка.

Зменшення корисності фінансових інструментів, оцінених за собівартістю або амортизованою собівартістю

12.13 До фінансових інструментів, які, згідно з цим розділом, оцінюються за собівартістю мінус збитки від зменшення корисності, підприємство застосовує наведені у параграфах 11.21 - 11.26 інструкції щодо визначення зменшення корисності фінансового інструмента, що оцінюється за собівартістю.

Припинення визнання фінансового активу або фінансового зобов'язання

12.14 До фінансових активів та фінансових зобов'язань, на яких поширюється дія цього розділу, підприємство застосовує вимоги щодо припинення визнання, наведені у параграфах 11.33 - 11.38.

Облік хеджування

12.15 Якщо зазначені критерії виконано, то підприємство може встановити відносини хеджування між інструментом хеджування та об'єктом хеджування таким чином, щоб застосувати облік хеджування. При обліку хеджування прибуток чи збиток від інструмента хеджування та об'єкта хеджування дозволяється визнавати у прибутку чи збитку одночасно.

12.16 Для того, щоб застосувати облік хеджування, підприємство має виконати всі з наведених далі умов:

а) підприємство встановлює та документально оформляє відносини хеджування таким чином, що ризик, який хеджується, об'єкт хеджування та інструмент хеджування чітко визначені, а ризик в об'єкті хеджування є ризик, який хеджується за допомогою інструмента хеджування;

б) ризик, що хеджується є одним з ризиків, зазначених у параграфі 12.17;

в) інструмент хеджування є одним з інструментів хеджування, зазначених у параграфі 12.18;

г) підприємство очікує, що інструмент хеджування буде високоефективним у компенсації встановленого ризику, що хеджується. Ефективність хеджування - це ступінь, до якого зміни справедливої вартості або грошових коштів від об'єкта хеджування, які можна віднести до ризику, який хеджується, компенсуються внаслідок змін справедливої вартості або грошових потоків інструмента хеджування.

12.17 Цей МСФЗ дозволяє облік хеджування лише за такими ризиками:

а) ризик відсоткової ставки боргового інструменту, оціненого за амортизованою собівартістю;

б) валютний ризик або ризик відсоткової ставки при твердій угоді або високоймовірній прогнозованій операції;

в) ціновий ризик товару, який ним утримується або є предметом твердої угоди або високоймовірної прогнозованої операції придбання чи продажу товару;

г) валютний ризик при чистій інвестиції у закордонну господарську одиницю.

Валютний ризик боргового інструменту, оцінений за амортизованою собівартістю не входить до цього списку, оскільки облік хеджування не має скільки-небудь значного впливу на фінансову звітність. Основна дебіторська та кредиторська заборгованість, векселі та кредити одержані та видані зазвичай оцінюються за амортизованою собівартістю (див. параграф 11.5г)). Те саме стосується кредиторську заборгованості в іноземній валюті. Параграф 30.10 вимагає визнавати у прибутку чи збитку будь-яку зміну у балансовій вартості кредиторської заборгованості у зв'язку зі зміною валютного курсу. Отже як зміна справедливої вартості інструменту хеджування (крос-валютний своп), так і зміна балансової вартості кредиторської заборгованості у зв'язку зі зміною валютного курсу визнаються у прибутку чи збитку і компенсує один одного за винятком різниці між спотовою ставкою (за якою оцінюється зобов'язання) та форвардною ставкою (за якою оцінюється своп).

12.18 Цей МСФЗ дозволяє облік хеджування, тільки якщо інструмент хеджування задовольняє усім наведеним нижче умовам:

а) є процентним свопом, валютним свопом, форвардним валютним контрактом або форвардним товарним контрактом, який очікується високоефективним при компенсації ризику, визначеного у параграфі 12.17 та маючого назву "ризик, що хеджується";

б) передбачає участь сторони зовнішньої по відношенню до підприємства, що звітує (наприклад, зовнішня по відношенню до групи, сегменту або окремого підприємство, про яке звітують);

в) його умовна сума є рівною сумі номіналу або умовній сумі об'єкта хеджування;

г) має зазначений строк погашення не пізніше, ніж

i) строк погашення фінансового інструменту, який хеджується,

ii) очікуваний строк розрахунків за зобов'язанням придбати чи продати товар або

iii) здійснення високоймовірної прогнозованої операції з іноземною валютою або товаром, яка хеджується.

ґ) не передбачає таких можливостей, як попередня оплата, дострокове погашення або подовження строку погашення.

Хеджування ризику фіксованої відсоткової ставки визнаного фінансового інструменту або цінового ризику товару, що утримується

12.19 Якщо зазначені у параграфі 12.16 умови виконані та хеджованим ризиком є ризик фіксованої відсоткової ставки боргового інструменту, оціненого за амортизованою собівартістю, або ціновий ризик товару, що утримується, підприємство визнає:

а) інструмент хеджування як актив чи зобов'язання та зміну справедливої вартості інструменту хеджування у прибутку чи збитку і

б) зміну справедливої вартості об'єкта хеджування у зв'язку з ризиком, що хеджується, у прибутку чи збитку та як коригування балансової вартості об'єкта хеджування.

12.20 Якщо хеджованим ризиком є ризик фіксованої відсоткової ставки боргового інструменту, оціненого за амортизованою собівартістю, періодичні чисті грошові розрахунки за процентним свопом, який є інструментом хеджування, підприємство визнає у прибутку чи збитку в тому періоді, в якому здійснюється нарахування чистих розрахунків.

12.21 Підприємство зобов'язане припинити облік хеджування, зазначений у параграфі 12.19, якщо:

а) інструмент хеджування закінчує свою дію, продається або скасовується;

б) хедж більше не відповідає умовам обліку хеджування, зазначеним у параграфі 12.16, або

в) підприємство припиняє відносини хеджування.

12.22 Якщо облік хеджування припиняється, а об'єктом хеджування є відображений за амортизованою собівартістю актив чи зобов'язання, визнання якого не припинилося, будь-які прибутки чи збитки, визнані як коригування балансової вартості об'єкта хеджування, амортизуються у прибутку чи збитку за методом ефективного відсотка протягом строку, який залишився до кінця дії інструменту хеджування.

Хеджування ризику плаваючої відсоткової ставки визнаного фінансового інструменту, валютного ризику або цінового ризику товару при твердій угоді, високоймовірній прогнозованій операції або чистій інвестиції у закордонну господарську одиницю

12.23 Якщо зазначені у параграфі 12.16 умови виконані та хеджованим ризиком є

а) ризик плаваючої відсоткової ставки боргового інструменту, оціненого за амортизованою собівартістю,

б) валютний ризик при твердій угоді або високоймовірній прогнозованій операції,

в) ціновий ризик товару при твердій угоді або високоймовірній прогнозованій операції або

г) валютний ризик при чистій інвестиції у закордонну господарську одиницю,

то підприємство в іншому сукупному доході визнає ту частку зміни справедливої вартості інструмента хеджування, яка необхідна для компенсації зміни справедливої вартості або очікуваних грошових потоків від об'єкта хеджування. У прибутку чи збитку звітного періоду підприємство визнає будь-яке перевищення справедливої вартості інструменту хеджування над зміною справедливої вартості очікуваних грошових потоків (іноді називається "неефективність хеджування"). Включений до іншого сукупного доходу прибуток чи збиток від хеджування слід перевести до прибутку чи збитку звітного періоду, коли об'єкт хеджування визнається у прибутку чи збитку звітного періоду або коли відносини хеджування припиняються.

12.24 Якщо хеджованим ризиком є ризик плаваючої відсоткової ставки боргового інструменту, оціненого за амортизованою собівартістю, періодичні чисті грошові розрахунки за процентним свопом, який є інструментом хеджування, підприємство визнає у прибутку чи збитку в тому періоді, в якому здійснюється нарахування чистих розрахунків.

12.25 Підприємство зобов'язане припинити облік хеджування, зазначений у параграфі 12.23, якщо:

а) інструмент хеджування закінчує свою дію, продається або скасовується;

б) хеджування більше не відповідає умовам обліку хеджування, зазначеним у параграфі 12.16,

в) при хеджуванні прогнозованої операції, прогнозована операція втрачає свою високу ймовірність або

г) підприємство припиняє відносини хеджування.

Якщо прогнозована операція більше не очікується, або якщо припиняється визнання хеджованого боргового інструменту, оціненого за амортизованою собівартістю, будь-який прибуток чи збиток від інструменту хеджування, який був включений до іншого сукупного доходу, слід перевести з іншого сукупного доходу до прибутку чи збитку звітного періоду.

Розкриття інформації

12.26 Підприємство, що застосовує цей розділ, розкриває всю інформацію, що вимагається згідно з Розділом 11, включаючи до неї відомості про фінансові інструменти, які входять до сфери застосування цього розділу, так і фінансові інструменти, на яких поширюється дія Розділу 11. Крім того, у разі застосування обліку хеджування підприємство розкриває додаткову інформацію, яка передбачається параграфами 12.27 - 12.29.

12.27 Окремо за хеджами кожного з чотирьох типів ризиків, зазначених у параграфі 12.17, підприємство розкриває таку інформацію:

а) опис хеджування;

б) опис фінансових інструментів, вибраних інструментами хеджування, та їх справедлива вартість на дату звітності;

в) характер ризиків, що хеджуються, включаючи опис об'єкта хеджування.

12.28 Якщо підприємство використовує облік хеджування по відношенню до хеджування ризику фіксованої відсоткової ставки або цінового ризику товару, що утримується (параграфи 12.19 - 12.22), то воно розкриває таку інформацію:

а) сума зміни справедливої вартості інструменту хеджування, визнаного у прибутку чи збитку;

б) сума зміни справедливої вартості об'єкта хеджування, визнаного у прибутку чи збитку.

12.29 Якщо підприємство використовує облік хеджування по відношенню до хеджування ризику плаваючої відсоткової ставки або цінового ризику товару при твердій угоді, високо ймовірної прогнозованої операції або чистій інвестиції у закордонну господарську одиницю (параграфи 12.23 - 12.25), то воно розкриває таку інформацію:

а) періоди, коли очікуються грошові потоки та коли очікується їх вплив на прибуток чи збиток;

б) опис будь-якої прогнозованої операції, по відношенню до якої раніше використовувався облік хеджування, але яка більше не очікується;

в) сума зміни справедливої вартості інструменту хеджування, визнаного в іншому сукупному доході протягом періоду (параграф 12.23);

г) сума, яка була переведена з іншого сукупного доходу в прибуток чи збиток за період (параграфи 12.23 та 12.25);

ґ) сума будь-якого перевищення справедливої вартості інструменту хеджування над зміною справедливої вартості очікуваних грошових потоків, визнаних у прибутку чи збитку (параграф 12.24).

Сфера застосування цього розділу

13.1 В цьому розділі викладено принципи визнання та оцінки запасів. Запаси - це активи, які:

а) утримуються для продажу в ході звичайної діяльності;

б) перебувають у процесі виробництва, продажу або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

13.2 Цей розділ застосовується до всіх запасів, за винятком:

а) незавершеного виробництва за будівельними контрактами, включаючи прямо пов'язані з ними контракти з надання послуг (див. Розділ 23 "Дохід від звичайної діяльності");

б) фінансових інструментів (див. Розділ 11 "Базові фінансові інструменти" та Розділ 12 "Інші питання фінансових інструментів");

в) біологічних активів, пов'язаних із сільськогосподарською діяльністю та сільськогосподарською продукцією на місці збирання врожаю (див. Розділ 34 "Спеціалізовані види діяльності").

13.3 Цей розділ не застосовується до оцінки запасів, утримуваних:

а) виробниками продукції сільського господарства та лісництва, сільськогосподарської продукції після збору врожаю, корисних копалин та продуктів мінерального походження, якщо вони оцінюються за справедливою вартістю мінус витрати на продаж і визнаються у прибутку чи збитку; або

б) брокерами та дилерами товарної біржі, які оцінюють свої запаси за справедливою вартістю мінус витрати на продаж і визнають у прибутку чи збитку.

Оцінка запасів

13.4 Підприємство має оцінювати запаси за найменшим з двох показників: собівартістю або попередньо розрахованою ціною продажу мінус витрати на завершення та продаж.

Собівартість запасів

13.5 Підприємство має включати у собівартість запасів всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, понесені під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

Витрати на придбання

13.6 Витрати на придбання запасів складаються з ціни придбання, ввізного мита та інших податків (крім тих, що згодом повертаються підприємству податковими органами), а також витрат на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із придбанням готової продукції, матеріалів та послуг. При визначенні витрат на придбання торгові знижки, інші знижки та інші подібні їм статті вираховуються.

13.7 Підприємство може придбати запаси на умовах відстроченого розрахунку. У деяких випадках така домовленість фактично передбачає незазначений фінансовий елемент, наприклад, різницю між ціною придбання за умов нормального кредиту та сумою відстроченого розрахунку. В цих випадках різниця визнається як процентні витрати за період фінансування та не додається до собівартості запасів.

Витрати на переробку

13.8 Витрати на переробку запасів включають витрати, прямо пов'язані з одиницями виробництва, такими як оплата праці виробничого персоналу. Вони також включають розподілені на систематичній основі постійні та змінні виробничі накладні витрати, що виникають при переробці матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати - це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються відносно незмінними (незалежно від обсягу виробництва), серед них амортизація та утримання будівель і обладнання, а також витрати на управління й адміністративні витрати заводу. Змінні виробничі накладні витрати - це такі непрямі витрати на виробництво, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно обсягу виробництва, до них відносять, наприклад, витрати на допоміжні матеріали та оплата праці невиробничого персоналу.

Розподіл виробничих накладних витрат

13.9 Постійні виробничі накладні витрати розподіляються підприємством на витрати, пов'язані із переробкою, на основі нормальної потужності виробничого устаткування. Нормальна потужність - це рівень виробництва, який очікується досягнути в середньому протягом кількох періодів або сезонів за звичайних обставин, з урахуванням зменшення потужності в результаті запланованого технічного обслуговування. Фактичний рівень виробництва як базу розподілу можна використовувати тоді, коли він наближається до нормальної потужності. Сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються як витрати того періоду, в якому вони відбулися. У періоди надзвичайно високого рівня виробництва сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю виробництва, зменшується таким чином, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості. Змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на основі фактичного використання виробничих потужностей.

Спільна та побічна продукція

13.10 Результатом виробничого процесу можуть бути кілька продуктів, що виробляються одночасно. Це відбувається, наприклад, коли виготовляється однорідна продукція або в разі наявності основного та побічного продукту. Якщо витрати на переробку кожного продукту неможливо визначити окремо, вони розподіляються підприємством на продукти на систематичній та послідовній основі. Наприклад, розподілення може ґрунтуватися на ціні продажу кожного продукту - на етапі виробничого процесу, коли продукти вже можна відокремити один від одного, або на момент завершення виробництва продукту. За своїм характером більшість побічних продуктів є несуттєвими. В таких випадках вони оцінюються підприємством за ціною продажу мінус витрати на завершення і продаж та така сума вираховується із собівартості основного продукту. В результаті балансова вартість основного продукту суттєво не відрізняється від його собівартості.

Інші витрати, що включаються у собівартість запасів

13.11 Інші витрати включаються підприємством в собівартість запасів лише тою мірою, якою вони були понесені при доставці запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення в теперішній стан.

13.12 Параграфом 12.19б) передбачається, що в деяких випадках, при хеджуванні ризику фіксованої відсоткової ставки або ризику ціни на утримуваний товар, зміна справедливої вартості інструменту хеджування вносить коригування до балансової вартості товару.

Витрати, що виключаються із собівартості запасів

13.13 Прикладами витрат, які виключаються із собівартості запасів і визнаються як витрати періоду, в якому вони понесені, є такі:

а) наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці або інших виробничих витрат;

б) витрати на зберігання, крім тих витрат, які зумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва;

в) адміністративні накладні витрати, не пов'язані з доставкою запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан;

г) витрати на продаж.

Собівартість запасів виконавця послуг

13.14 Якщо у виконавця послуг є запаси, вони оцінюються за витратами на їх виробництво. Такі витрати складаються переважно з витрат на оплату праці та інших витрат на персонал, безпосередньо зайнятий наданням послуг, включно з керівним персоналом, і з відповідних накладних витрат. Оплата праці та інші витрати, що пов'язані з продажем та загальним адміністративним персоналом, не включаються до собівартості, а визнаються як витрати періоду, в якому вони були понесені. Собівартість запасів виконавця послуг не включає маржу прибутку або накладні витрати, що не розподіляються і часто включаються в ціни, які встановлюють виконавці послуг.

Собівартість сільськогосподарської продукції, зібраної як врожай біологічних активів

13.15 Згідно з Розділом 34, запаси, що включають сільськогосподарську продукцію, яку підприємство зібрало як урожай своїх біологічних активів, слід оцінювати після первісного визнання за їхньою справедливою вартістю мінус попередньо розраховані витрати на місці збирання врожаю. При застосуванні цього розділу ця величина є собівартістю запасів на таку дату.

Методи визначення собівартості, такі як методи стандартних витрат, роздрібних цін або останньої ціни придбання

13.16 Якщо результати приблизно дорівнюють собівартості, то підприємство може для зручності використовувати такі методи визначення собівартості запасів як метод стандартних витрат, метод роздрібних цін або метод останньої ціни придбання. Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, а також раціональності та використання виробничих потужностей. Вони регулярно аналізуються і, в разі необхідності, переглядаються у світлі поточних умов. Метод роздрібних цін дозволяє оцінювати вартість шляхом зменшення вартості реалізації запасів на відповідний відсоток валової маржі.

Формули визначення собівартості

13.17 Собівартість одиниць запасів, які, як правило, не є взаємозамінними, та товарів або послуг, призначених для конкретних проектів, підприємству слід визначати за допомогою конкретної ідентифікації їх індивідуальної собівартості.

13.18 Собівартість запасів, за винятком наведених у параграфі 13.17, підприємству слід визначати за формулою - "перше надходження - перший видаток" (ФІФО) або середньозваженої собівартості. Підприємству слід застосовувати одну і ту саму формулу собівартості для всіх запасів підприємства однакового характеру та використання. Для запасів різного характеру чи використання можуть бути виправданими різні формули собівартості. Застосовувати метод "остання надходження - перший видаток" (ЛІФО) цей МСФЗ не дозволяє.

Зменшення корисності запасів

13.19 Згідно з вимогами, передбаченими у параграфах 27.2 - 27.4, підприємство має оцінити наприкінці кожного звітного періоду, чи зменшилась корисність будь-яких запасів, тобто їхню балансову вартість вже повністю отримати не можна (наприклад, через пошкодження, застарілість або зменшення цін продажу). Якщо корисність об'єкта (чи групи об'єктів) запасів зменшилась, то, згідно з цими параграфами, підприємство має оцінити запаси за ціною продажу мінус витрати на завершення та продаж і визнати втрати від зменшення корисності. Також, за деяких обставин, вимагається відновлення в обліку корисності, яка попередньо була зменшена.

Визнання запасів як витрат

13.20 Коли запаси реалізовані, їхня балансова вартість має визнаватися підприємством як витрати періоду, в якому визнається відповідний дохід.

13.21 Деякі запаси можна розподіляти на рахунки інших активів, наприклад, запасу, використаного на виготовлення основних засобів, що створюються власними силами. Запаси, використані в такий спосіб та включені до вартості іншого активу, потім обліковуються згідно з розділом цього МСФЗ, в якому описується облік відповідного типу активів.

Розкриття інформації

13.22 У фінансовій звітності підприємству слід розкривати:

а) облікову політику, прийняту для оцінки запасів, включаючи використані з цією метою формули визначення собівартості;

б) загальну балансову вартість запасів та балансову вартість згідно з класифікаціями, прийнятними для підприємства;

в) вартість запасів, визнаних як витрати протягом періоду;

г) втрати від зменшення корисності, визнані чи сторновані у прибутку чи збитку згідно з Розділом 27;

ґ) загальну балансову вартість запасів, наданих у заставу як забезпечення зобов'язань.

Сфера застосування цього розділу

14.1 Цей Розділ застосовується при відображенні інвестицій в асоційовані підприємства у консолідованих фінансових звітах та у фінансових звітах інвестора, який не є материнським підприємством, але має інвестицію в одне або декілька асоційованих підприємств. Вимоги до відображення інвестицій в асоційовані підприємства в окремих фінансових звітах викладено у параграфі 9.26.

Визначення асоційованих підприємств

14.2 Асоційоване підприємство - це підприємство (включаючи суб'єкт господарювання, що не є корпорацією, наприклад, партнерство), на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є ні дочірнім підприємством, ані часткою участі у спільному підприємстві.

14.3 Суттєвий вплив - це повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової та операційної політики асоційованого підприємства, але не контроль чи не спільний контроль над такою політикою.

а) Якщо інвестор володіє, прямо або непрямо (наприклад, через дочірні підприємства), 20 або більше відсотками прав голосу в асоційованому підприємстві, припускається, що інвестор має суттєвий вплив, доки не буде чітко доведено протилежне.

б) Навпаки, якщо інвестор володіє, прямо або непрямо (наприклад, через дочірні підприємства), менше 20% прав голосу в асоційованому підприємстві, припускається, що цей інвестор не має суттєвого впливу, доки наявність такого впливу не буде чітко доведена.

в) Суттєве володіння або володіння часткою більшості іншим інвестором не обов'язково виключає те, що інвестор має суттєвий вплив.

Оцінка: вибір облікової політики

14.4 Облік всіх інвестицій в асоційовані підприємства інвестор здійснює за одним з таких методів:

а) модель собівартості (параграф 14.5);

б) метод участі в капіталі (параграф 14.8);

в) модель справедливої вартості (параграф 14.9).

Модель собівартості

14.5 Інвестиції в асоційовані підприємства (крім тих, на які існує оприлюднена ціна; див. параграф 14.7) інвестор оцінює за собівартістю мінус будь-які збитки від зменшення корисності, визнані згідно з Розділом 27 "Зменшення корисності активів".

14.6 Інвестор визнає дивіденди та інші надходження, отримані від інвестиції як дохід, незалежно від того, чи є джерелом цих надходжень накопичені прибутки асоційованого підприємства, що виникають до або після дати придбання.

14.7 Інвестиції в асоційовані підприємства, на які існує оприлюднена ціна, інвестор оцінює за допомогою моделі справедливої вартості (див. параграф 14.9).

Метод участі в капіталі

14.8 Згідно з методом участі в капіталі, інвестиція в капітал первісно визнається за ціною операції (включаючи витрати на операцію) і потім коригується, щоб відображати частку інвестора у фінансовому результаті або іншому сукупному доході асоційованого підприємства.

а) Надходження та інші коригування балансової вартості. Надходження від асоційованого підприємства зменшують балансову вартість інвестиції. Коригування балансової вартості інвестиції також можуть вимагатися як наслідок змін пропорційної частки у власному капіталі асоційованого підприємства, що виникають в результаті зміни статей іншого сукупного доходу.

б) Потенційні права голосу. Хоча потенційні права голосу інвестора беруться до уваги при визначенні наявності його впливу, свою частку фінансового результату асоційованого підприємства та частку змін у власному капіталі асоційованого підприємства інвестор оцінює на основі його теперішньої частки у власності. Такі оцінки не враховують можливого використання чи перетворення потенційних прав голосу.

в) Коригування на умовний гудвіл та справедливу вартість. Після придбання інвестиції в асоційоване підприємство будь-яка різниця (позитивна чи від'ємна) між витратами на придбання та часткою інвестора у справедливій вартості чистих ідентифікованих активів асоційованого підприємства обліковується інвестором згідно з параграфами 19.22 - 19.24. Інвестор коригує свою частку фінансового результату асоційованого підприємства після придбання, щоб додаткову амортизацію матеріальних і нематеріальних (наприклад, гудвілу) активів асоційованого підприємства, що амортизуються, облікувати на основі перевищення їх справедливої вартості над балансовою на час придбання інвестиції.

г) Зменшення корисності. Якщо є ознака того, що корисність інвестиції в асоційоване підприємство може бути зменшеною, інвестор має перевірити всю балансову вартість інвестиції як один актив на предмет зменшення корисності згідно з Розділом 27. Будь-який гудвіл, що входить до балансової вартості інвестиції в асоційоване підприємство, перевіряється на предмет зменшення корисності не окремо, а як частина інвестиції в цілому.

ґ) Операції інвестора з асоційованими підприємствами. Якщо асоційоване підприємство обліковується за методом участі в капіталі, то інвестор має вилучити нереалізовані прибутки та збитки від операцій "знизу вгору" (за ініціативою асоційованого підприємства з інвестором) та "згори вниз" (за ініціативою інвестора з асоційованим підприємством) пропорційно до участі інвестора в асоційованому підприємстві. Нереалізовані збитки за такими операціями можуть бути свідченням зменшення корисності переданого активу.

д) Дата фінансової звітності асоційованого підприємства. При застосуванні методу участі в капіталі інвестор має використовувати фінансову звітність асоційованого підприємства на дату звітності самого інвестора, якщо це можливо зробити. Якщо зробити це неможливо, інвестор має використовувати найостаннішу наявну фінансову звітність, скориговану на вплив будь-яких операцій чи подій, які відбулись протягом звітного періоду.

е) Облікова політика асоційованого підприємства. У разі використання асоційованим підприємством облікової політики, яка відрізняється від облікової політики інвестора, в цілях застосування методу участі в капіталі інвестор, якщо це можливо зробити, має скоригувати фінансову звітність асоційованого підприємства таким чином, щоб вона відображала облікову політику інвестора.

є) Збитки, що перевищують розмір інвестиції. Якщо частка інвестора у збитках асоційованого підприємства дорівнює або перевищує балансову вартість інвестиції в асоційоване підприємство, інвестор припиняє визнавати свою частку подальших збитків. Після зменшення участі інвестора до нуля, він визнає додаткові збитки шляхом формування забезпечення (див. Розділ 21 "Забезпечення, умовні активи та зобов'язання") лише тою мірою, якою інвестор має юридичні чи конструктивні зобов'язання або здійснив платежі від імені асоційованого підприємства. Якщо після цього асоційоване підприємство показує прибутки, інвестор знову починає визнавати свою частку цих прибутків лише після того, як його частка прибутків зрівнюється з часткою невизнаних збитків.

ж) Припинення застосування методу участі в капіталі. Застосування методу участі в капіталі припиняється інвестором з дати припинення дії значного впливу.

i) Якщо асоційоване підприємство стає дочірнім чи спільним, то інвестор здійснює переоцінку за справедливою вартістю своєї участі в капіталі на той момент та визнає (у разі наявності) прибуток чи збиток, що внаслідок цього виникає у фінансовому результаті.

ii) Якщо в результаті повного чи часткового вибуття інвестиції, інвестор втрачає значний вплив над підприємством, він припиняє визнавати це асоційоване підприємство, а у фінансовому результаті визнає різницю між, з одного боку, сумою отриманих надходжень і справедливої вартості будь-якої частки, що залишилася, та, з іншого боку, балансової вартості інвестиції в асоційоване підприємство на дату втрати значного впливу. Після цього облік будь-якої частки, що залишилася, інвестор здійснює відповідно до Розділу 11 "Базові фінансові інструменти" та Розділу 12 "Інші питання фінансових інструментів", залежно від обставин.

iii) Якщо значний вплив втрачається інвестором з причин інших, ніж часткове вибуття його інвестиції, то балансову вартість інвестиції на цю дату він розглядатиме як нову базу собівартості, а облік інвестиції здійснює відповідно до Розділів 11 та 12, залежно від обставин.

Модель справедливої вартості

14.9 При первісному визнанні інвестиції в асоційоване підприємство, інвестор оцінює її за ціною операції. Ціна операції не включає витрат на операцію.

14.10 На кожну дату звітності інвестор оцінює свої інвестиції в асоційовані підприємства за справедливою вартістю, причому зміни справедливої вартості визнаються у фінансовому результаті, згідно з методичними рекомендаціями щодо справедливої вартості, викладеними у параграфах 11.27 - 11.32. За допомогою моделі справедливої вартості, інвестор застосовує модель собівартості до будь-якої інвестиції в асоційоване підприємство для якої неможливо без надмірних витрат чи зусиль достовірно оцінити справедливу вартість.

Відображення у фінансовій звітності

14.11 Інвестиції в асоційовані підприємства інвестор відображає у фінансовій звітності як необоротні активи.

Розкриття інформації

14.12 Інвестор в асоційоване підприємство розкриває таку інформацію:

а) свою облікову політику щодо інвестицій в асоційовані підприємства;

б) балансову вартість інвестицій в асоційовані підприємства (див. параграф 4.2з));

в) справедливу вартість інвестицій в асоційовані підприємства, які відображаються в обліку за методом участі в капіталі, на які існують оприлюднені ціни.

14.13 Для інвестицій в асоційовані підприємства, які відображаються в обліку за моделлю собівартості, інвестор розкриває суму дивідендів та інших надходжень, визнаних як дохід.

14.14 Для інвестицій в асоційовані підприємства, які відображаються в обліку за методом участі в капіталі, інвестор окремо розкриває свою частку у фінансовому результаті таких асоційованих підприємств та свою частку у будь-якій діяльності таких асоційованих підприємств, що припинена.

14.15 Для інвестицій в асоційовані підприємства, які відображаються в обліку за моделлю справедливої вартості, інвестор розкриває інформацію, визначену в параграфах 11.41 - 11.44.

Сфера застосування цього розділу

15.1 Цей Розділ застосовується до відображення спільних підприємств у консолідованих фінансових звітах та у фінансових звітах інвестора, який не є материнським підприємством, але має частку контролюючого учасника в одному або декількох спільних підприємствах. Вимоги до відображення в окремих фінансових звітах частки контролюючого учасника у спільному підприємстві викладено у параграфі 9.26.

Визначення спільних підприємств

15.2 Спільний контроль - це погоджений договором розподіл контролю за економічною діяльністю, який існує, лише якщо пов'язані з діяльністю стратегічні фінансові та операційні рішення потребують одностайної згоди сторін угоди про розподіл контролю (контролюючих учасників).

15.3 Спільне підприємство - це договірна угода, за якою дві або декілька сторін здійснюють економічну діяльність, яка підлягає спільному контролю. Спільні підприємства можуть мати форму спільно контрольованої діяльності, спільно контрольованих активів або спільно контрольованих суб'єктів господарювання.

Спільно контрольована діяльність

15.4 Діяльність деяких спільних підприємств більше пов'язана з використанням активів та інших ресурсів контролюючих учасників, ніж зі створенням корпорації, товариства або іншого суб'єкта господарювання чи фінансової структури, яка є відокремленою від самих контролюючих учасників. Кожен контролюючий учасник використовує свої власні основні засоби й утримує свої власні запаси. Він несе свої власні витрати і зобов'язання, а також залучає свої власні кошти, які представляють його власні зобов'язання. Діяльність спільного підприємства працівники контролюючого учасника можуть здійснювати поруч з подібною діяльністю контролюючого учасника. Угода про створення спільного підприємства зазвичай передбачає спосіб розподілу між контролюючими учасниками доходу від продажу спільної продукції та будь-яких спільно понесених витрат.

15.5 Щодо часток у спільно контрольованій діяльності, то контролюючому учасникові слід визнавати у своїй фінансовій звітності:

а) активи, які він контролює, і зобов'язання, які приймає;

б) витрати, які він несе, та його частку в доході, який він отримує від реалізації спільним підприємством товарів чи послуг.

Спільно контрольовані активи

15.6 На деяких спільних підприємствах існує спільний контроль і часто контролюючі учасники спільно володіють одним або кількома активами, внесеними або придбаними ними в цілях спільного підприємства і використаними в ході його діяльності.

15.7 Щодо своєї частки у спільно контрольованому активі, контролюючий учасник визнає у своїй фінансовій звітності таке:

а) свою частку спільно контрольованих активів, класифікованих за характером цих активів;

б) будь-які понесені ним зобов'язання;

в) свою частку будь-яких зобов'язань щодо спільного підприємства, понесених спільно з іншими контролюючими учасниками;

г) будь-який дохід від продажу або використання своєї частки продукції спільного підприємства разом зі своєю часткою в будь-яких витратах, понесених спільним підприємством; а також

ґ) будь-які витрати, понесені ним щодо його частки у спільному підприємстві.

Спільно контрольовані суб'єкти господарювання

15.8 Спільно контрольований суб'єкт господарювання - це спільне підприємство, яке передбачає створення корпорації, товариства або іншого суб'єкта господарювання, у якому кожен контролюючий учасник має частку. Такий суб'єкт господарювання здійснює діяльність так само, як і інші суб'єкти господарювання, за винятком того, що угода між контролюючими учасниками встановлює спільний контроль за економічною діяльністю цього суб'єкта господарювання.

Оцінка: вибір облікової політики

15.9 Облік усіх своїх часток у спільно контрольованих суб'єктах господарювання контролюючий учасник веде за одним з таких методів:

а) модель собівартості, що зазначена у параграфі 15.10

б) метод участі в капіталі, що зазначений у параграфі 15.13

в) модель справедливої вартості, що зазначена у параграфі 15.14.

Модель собівартості

15.10 Свої інвестиції у спільно контрольовані суб'єкти господарювання крім тих, на які існує оприлюднена ціна (див. параграф 15.12), контролюючий учасник оцінює за собівартістю мінус будь-які накопичені втрати від зменшення корисності, визнані згідно з Розділом 27 "Зменшення корисності активів".

15.11 Отриманні від інвестиції як дохід надходження інвестор визнає незалежно від того, чи отримані вони від накопичених прибутків спільно контрольованого суб'єкта господарювання, які виникли до або після дати придбання.

15.12 Свої інвестиції у спільно контрольовані суб'єкти господарювання, на які існує оприлюднена ціна інвестор оцінює за моделлю справедливої вартості (див. параграф 15.14).

Метод участі в капіталі

15.13 При використанні методу участі в капіталі контролюючий учасник оцінює свої інвестиції згідно з порядком, визначеним у параграфі 14.8 (замінюючи у цьому параграфі "значний вплив" на "спільний контроль").

Модель справедливої вартості

15.14 При первісному визнанні інвестиції у спільно контрольований суб'єкт господарювання, контролюючий учасник оцінює її за ціною операції. Ціна операції не включає витрат на операцію.

15.15 На кожну звітну дату контролюючий учасник оцінює свої інвестиції у спільно контрольовані суб'єкти господарювання за справедливою вартістю, причому зміни справедливої вартості визнаються у фінансовому результаті, згідно з методичними рекомендаціями щодо справедливої вартості, викладеними у параграфах 11.27 - 11.32. За допомогою моделі справедливої вартості, контролюючий учасник застосовує модель собівартості до будь-якої інвестиції у спільно контрольоване підприємство, для якої неможливо без надмірних витрат чи зусиль достовірно оцінити справедливу вартість.

Операції між контролюючим учасником та спільним підприємством

15.16 Якщо контролюючий учасник вкладає активи у спільне підприємство або продає їх спільному підприємству, треба, щоб визнання будь-якої частини прибутку або збитку від операції відображало сутність операції. Оскільки активи утримуються спільним підприємством то за умови передачі контролюючим учасником суттєвих ризиків та винагород від володіння, такому контролюючому учасникові слід визнавати лише ту частину прибутку або збитку, яка відноситься до часток інших контролюючих учасників. Контролюючий учасник визнає всю суму будь-яких збитків, коли внесок або продаж свідчить про втрати від зменшення корисності активів.

15.17 Якщо контролюючий учасник купує активи у спільного підприємства, йому не слід визнавати свою частку в прибутках спільного підприємства від операції, доки він не перепродасть активи незалежній стороні. Контролюючому учасникові слід визнавати свою частку в збитках, які є наслідком подібних операцій, так само, як і прибуток, за винятком того, що збитки слід визнавати негайно, коли вони відображають втрати від зменшення корисності активів.

Якщо інвестор не має спільного контролю

15.18 Інвестор у спільне підприємство, який не має спільного контролю, здійснює облік такої інвестиції згідно з Розділом 11, а якщо він має значний вплив на спільне підприємство, то згідно з Розділом 14 "Інвестиції в асоційовані підприємства".

Розкриття інформації

15.19 Інвестор у спільне підприємство, який не має спільного контролю, розкриває таку інформацію:

а) облікову політику, яку він застосовує для визнання своїх часток у спільно контрольованих суб'єктах господарювання;

б) балансову вартість інвестицій у спільно контрольовані суб'єкти господарювання (див. параграф 4.2и));

в) справедливу вартість інвестицій у спільно контрольовані суб'єкти господарювання, облік яких здійснюється за методом участі в капіталі у разі існування оприлюдненої ціни;

г) сукупну суму зобов'язань щодо спільних підприємств, включаючи його частку у капітальних зобов'язаннях, прийнятих спільно з іншими контролюючими учасниками, а також частку капітальних зобов'язань самих спільних підприємств.

15.20 Щодо спільно контрольованих суб'єктів господарювання, облік яких здійснюється за методом участі в капіталі, то контролюючий учасник також повинен розкривати інформацію, яка вимагається згідно з параграфом 14.14 по відношенню до інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі.

15.21 Щодо спільно контрольованих суб'єктів господарювання, облік яких здійснюється за моделлю справедливої вартості, то контролюючий учасник повинен розкривати інформацію, яка вимагається згідно з параграфами 11.41 - 11.44.

Сфера застосування цього розділу

16.1 Цей Розділ застосовується при здійсненні обліку інвестицій в землю чи будівлі, які відповідають визначенню інвестиційної нерухомості у параграфі 16.2, та деяких часток нерухомості, утримуваних орендарем згідно з угодою про операційну оренду (див. параграф 16.3), які вважаються інвестиційною нерухомістю. Відповідно до цього розділу, за справедливою вартістю оцінюється лише інвестиційна нерухомість, справедливу вартість якої можна постійно достовірно визначати без надмірних витрат чи зусиль, відображається за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку. Вся інша інвестиційна нерухомість обліковується як основні засоби, з використанням моделі "собівартість-амортизація-зменшення корисності", визначеної у Розділі 17 "Основні засоби", та залишається у сфері застосування Розділу 17, якщо достовірне визначення справедливої вартості стає не можливим та не очікується, що справедлива вартість буде у майбутньому достовірно визначатись на постійній основі.

Визначення та первісне визнання інвестиційної нерухомості

16.2 Інвестиційна нерухомість - це нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана (власником або орендарем згідно з угодою про фінансову оренду) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для:

а) використання у виробництві чи при постачанні товарів, при наданні послуг чи для адміністративних цілей або

б) продажу в звичайному ході діяльності.

16.3 Частка нерухомості, яка утримується орендарем на умовах операційної оренди, може бути класифікована і відображена в обліку як інвестиційна нерухомість тоді і тільки тоді, коли інакше ця нерухомість відповідала б визначенню інвестиційної нерухомості, а орендар може оцінювати справедливу вартість частки нерухомості постійно, без надмірних витрат чи зусиль. Цей альтернативний підхід до класифікації можна застосовувати до кожного окремого об'єкта нерухомості на індивідуальній основі.

16.4 Нерухомість змішаного призначення слід розподіляти між інвестиційної нерухомістю та основними засобами. Але якщо справедливу вартість компоненту, який відноситься до інвестиційної нерухомості, не можна достовірно оцінити без надмірних витрат чи зусиль, то всю нерухомість слід обліковувати як основні засоби згідно з Розділом 17.

Оцінка при первісному визнанні

16.5 При первісному визнанні підприємство має оцінювати інвестиційну нерухомість за собівартістю. Собівартість придбаної інвестиційної нерухомості включає ціну її придбання та будь-які видатки, які безпосередньо віднесені до придбання, такі як плата за надання юридичних та брокерських послуг, податки, пов'язані з передачею права власності, та інші витрати на операцію. Якщо платіж за інвестиційну нерухомість відстрочено на більш тривалий час, ніж передбачено звичайними умовами придбання в кредит, її собівартістю є теперішня вартість всіх майбутніх платежів. Собівартість інвестиційної нерухомості, збудованої власними силами, підприємство має визначати згідно з параграфами 17.10 - 17.14.

16.6 Первісна собівартість частки нерухомості, утримуваної на умовах оренди і класифікованої як інвестиційна нерухомість, визначається згідно з вимогами до фінансової оренди, наведеними у параграфі 20.9, навіть якщо б оренда була класифікована як операційна у разі входження до сфери застосування Розділу 20 "Оренда". Іншими словами, такий актив визнається за нижчою з двох оцінок: справедливої вартості нерухомості і теперішньої вартості мінімальних орендних платежів. Згідно з положеннями параграфа 20.9, еквівалентна сума визнається як зобов'язання.

Оцінка після визнання

16.7 Інвестиційну нерухомість, справедливу вартість якої можна достовірно визначити без надмірних витрат чи зусиль, слід оцінювати за справедливою вартістю на кожну дату звітності з визнаними у прибутку або збитку змінами справедливої вартості. Якщо утримувана на умовах фінансової оренди частка нерухомості класифікується як інвестиційна нерухомість, то об'єктом, який обліковується за справедливою вартістю, є ця частка, а не базова нерухомість. У параграфах 11.27 - 11.32 наводяться інструкції щодо визначення справедливої вартості. Всю іншу інвестиційну нерухомість підприємство має обліковувати як основні засоби, за допомогою наведеної у Розділі 17 моделі "собівартість- амортизація-зменшення корисності".

Переведення

16.8 Якщо без надмірних витрат чи зусиль неможливо достовірно оцінювати об'єкт інвестиційної нерухомості, оцінка якого здійснювалась за справедливою вартістю, то підприємство має обліковувати цей об'єкт згідно з Розділом 17, доки знову не стане можливою достовірна оцінка за справедливою вартістю. Відповідно до вимог Розділу 17, балансова вартість інвестиційної нерухомості на цю дату стає її собівартістю. Згідно з параграфом 16.10ґ) iii), слід розкрити інформацію про цю зміну. Це зміна обставин, а не зміна облікової політики.

16.9 За винятком вимог, передбачених параграфом 16.8, підприємство має перевести нерухомість до категорії "інвестиційна нерухомість" або вивести її з цієї категорії тільки тоді, коли вона вперше починає або припиняє відповідати критеріям визначення інвестиційної нерухомості.

Розкриття інформації

16.10 Щодо всієї інвестиційної нерухомості, облікованої за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку (параграф 16.7), підприємство має розкривати таку інформацію:

а) методи і суттєві припущення, що застосовуються для визначення справедливої вартості інвестиційної нерухомості;

б) міру, якою справедлива вартість інвестиційної нерухомості (оцінена або розкрита у фінансових звітах) базується на оцінці, зробленій незалежним оцінювачем, який має відповідну професійну кваліфікацію і недавній досвід оцінки в тій самій місцевості та тієї самої категорії інвестиційної нерухомості. Якщо такого оцінювання не було, цей факт слід зазначити;

в) існування і суми обмежень щодо спроможності реалізувати інвестиційну нерухомість або перевести дохід і надходження від продажу;

г) договірні зобов'язання придбати, збудувати чи забудувати інвестиційну нерухомість або провести ремонт, обслуговування чи поліпшення.

ґ) узгодження балансової вартості інвестиційної нерухомості на початок і кінець періоду, що окремо показує таке:

i) надходження, розкриваючи окремо ті надходження, які виникають у результаті придбання при об'єднанні суб'єктів господарювання;

ii) чисті прибутки або збитки від коригування справедливої вартості;

iii) переведення до основних засобів, коли без надмірних витрат чи зусиль більше неможливо достовірно оцінити об'єкт за справедливою вартістю (див. параграф 16.8);

iv) переведення до запасів (та із запасів) і нерухомості, зайнятої власником;

v) інші зміни.

Відображати це узгодження для попередніх періодів непотрібно.

16.11 Згідно з Розділом 20, власник інвестиційної нерухомості надає інформацію орендодавця про укладені ним орендні договори. Підприємство, що утримує інвестиційну нерухомість на умовах фінансової чи операційної оренди, розкриває інформацію орендаря про укладені ним будь-які договори про операційну оренду.

Сфера застосування

17.1 Цей розділ застосовується для обліку основних засобів та інвестиційної нерухомості, справедливу вартість яких не можна достовірно оцінити без надмірних витрат чи зусиль. Розділ 16 "Інвестиційна нерухомість" застосовується до інвестиційної нерухомості, справедливу вартість якої не можна достовірно оцінити без надмірних витрат чи зусиль.

17.2 Основні засоби - це матеріальні об'єкти, які:

а) утримують для використання у виробництві або постачанні товарів чи наданні послуг, для надання в оренду іншим або для адміністративних цілей;

б) очікується використати протягом більше одного року.

17.3 До основних засобів не відносяться:

а) біологічні активи, які пов'язані з сільськогосподарською діяльністю (див. Розділ 34 "Спеціалізовані види діяльності"), або

б) права на корисні копалини та запаси корисних копалин, таких як нафта, природний газ та подібні невідновлювані ресурси.

Визнання

17.4 При визнанні об'єкта основних засобів підприємство застосовує критерії визнання, наведені у параграфі 2.27. Отже підприємство визнає собівартість об'єкта основних засобів як актив тоді і тільки тоді, коли:

а) існує ймовірність надходження до підприємства економічних вигід, пов'язаних з цим об'єктом основних засобів, та

б) собівартість об'єкта основних засобів можна достовірно оцінити.

17.5 Запасні частини та допоміжне обладнання, як правило, відображаються як запаси та визнаються у прибутку чи збитку в процесі їхнього споживання. Проте запасні частини основних засобів та резервне обладнання розглядаються як основні засоби, якщо підприємство очікує, що використовуватиме їх протягом більше одного року. Так само, якщо запасні частини та допоміжне обладнання можуть використовуватися тільки у зв'язку з об'єктом основних засобів, вони вважаються основними засобами.

17.6 Запасні частини деяких об'єктів основних засобів можуть потребувати заміни через регулярні проміжки часу (наприклад, дах будинку). Підприємство включає до балансової вартості об'єкта основних засобів собівартість замінюваної частини такого об'єкта, коли витрати понесені, якщо від цієї частини очікуються додаткові майбутні вигоди для підприємства. Балансову вартість частин, які замінюють, припиняють визнавати згідно з параграфами 17.27 - 17.30. Параграфом 17.16 передбачається, що у разі значно різних схем споживання економічних вигід у головних компонентах об'єкта основних засобів підприємство розподіляє первісну собівартість активу між його головними компонентами та окремо амортизує кожний такий компонент протягом строку його корисної експлуатації.

17.7 Умовою подовження експлуатації об'єкта основних засобів (наприклад, автобусу) може бути виконання регулярних основних технічних оглядів для виявлення несправностей, незалежно від того, чи замінюються частини об'єкта. Під час виконання значного огляду витрати на нього визнаються в балансовій вартості об'єкта основних засобів як заміна, якщо це відповідає критеріям визнання. Будь-яку вартість витрат на попередній огляд (на відміну від матеріальних частин) не визнають. Це відбувається незалежно від того, чи були ідентифіковані витрати попереднього огляду в операції, за якою об'єкт купували чи будували. Собівартість існуючого компоненту технічного огляду, яка склалася під час купівлі чи будівництва об'єкта, може бути використана за потреби для попередньої оцінки витрати на майбутній подібній огляд.

17.8 Земля та будівлі є окремими активами і підприємство обліковує їх окремо, навіть якщо вони були придбані разом.

Оцінка під час визнання

17.9 При первісному визнанні підприємство оцінює об'єкт основних засобів за собівартістю.

Елементи собівартості

17.10 Собівартість об'єкта основних засобів складається з такого:

а) ціни його придбання, включаючи винагороду юристам та брокерам, імпортні мита та невідшкодовувані податки на придбання після вирахування торговельних та цінових знижок;

б) будь-яких витрат, які безпосередньо пов'язані з доставкою активу до місця розташування та приведення в стан, необхідний для його експлуатації у спосіб, визначений управлінським персоналом підприємства. Це може включати витрати на підготовку місця розташування, доставку та завантаження чи розвантаження, встановлення та зборку, а також перевірку функціональності;

в) первісної попередньої оцінки витрат на демонтаж, переміщення об'єкта та відновлення території, на якій він розташований, зобов'язання за якими суб'єкт господарювання бере або коли його купують, або внаслідок використання об'єкта протягом певного періоду з метою, яка відрізняється від виробництва запасів протягом цього періоду.

17.11 Далі наведено приклади витрат, які не є витратами на об'єкт основних засобів і у разі їх понесення підприємство визнає їх як витрати:

а) витрати на відкриття нових потужностей;

б) витрати на введення нового продукту чи послуги (включаючи витрати на діяльність із рекламування та просування);

в) витрати на ведення бізнесу в новому місці розташування або з новою категорією клієнтів (включаючи витрати на підготовку кадрів);

г) адміністративні та інші загальні накладні витрати;

ґ) витрати на позики (див. Розділ 25 "Витрати на позики").

17.12 Дохід від побічної діяльності та відповідні витрати на неї під час будівництва та розширення об'єкта основних засобів визнаються у прибутку чи збитку, якщо такий вид діяльності не є необхідним для того, щоб доставити об'єкт до місця розташування або привести у стан, у якому він був би придатний до експлуатації.

Оцінка собівартості

17.13 Собівартість об'єкта основних засобів - це грошовий еквівалент ціни на дату визнання. Якщо платіж відкладають на строк, довший від звичайного строку кредиту, то собівартістю є теперішня вартість всіх майбутніх платежів.

Обмін активами

17.14 Об'єкт основних засобів можна придбати в обмін на немонетарний актив чи активи або поєднання монетарних та немонетарних активів. Собівартість такого об'єкта основних засобів оцінюється за справедливою вартістю, якщо а) операція обміну має комерційну сутність та б) справедливу вартість отриманого або відданого активу можна достовірно оцінити. У цьому випадку його собівартість оцінюють за балансовою вартістю відданого активу.

Оцінка після первісного визнання

17.15 Підприємство після первісного визнання об'єкта основних засобів обліковує його за собівартістю мінус будь-яка накопичена амортизація та будь-які накопичені збитки від зменшення корисності. Витрати на щоденне обслуговування об'єкта основних засобів підприємство має визнавати у прибутку чи збитку за період, в якому такі витрати понесені.

Амортизація

17.16 У разі різних схем споживання економічних вигід головних компонентів об'єкта основних засобів підприємство розподіляє первісну собівартість активу між його головними компонентами та окремо амортизує кожний такий компонент протягом строку його корисної експлуатації. Інші активи слід амортизувати протягом строку їх корисної експлуатації як єдиний актив. За деякими винятками, такі об'єкти основних засобів як кар'єри та місця для звалищ, земля мають необмежений строк корисної експлуатації, а отже не амортизуються.

17.17 Амортизаційні відрахування за період слід визнавати у прибутку чи збитку, якщо інший розділ цього МСФЗ не вимагає визнавати їх частиною собівартості іншого активу. Наприклад, амортизацію виробничого обладнання включають у витрати на запаси (див. Розділ 13 "Запаси").

Сума, що амортизується, та період амортизації

17.18 Суму активу, що амортизується, підприємство розподіляє на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації.

17.19 Такі чинники як зміна способу використання активу, значний несподіваний фізичний знос, технологічний прогрес та зміна ринкових цін можуть означати, що з останньої звітної дати, на яку закінчувався фінансовий рік, змінилася ліквідаційна вартість або строк корисної експлуатації активу. У разі наявності таких ознак, підприємство переглядає свої попередні оцінки та, якщо поточні очікування відрізняються від минулих, коригує ліквідаційну вартість, метод амортизації або строк корисної експлуатації. Зміна ліквідаційної вартості, методу амортизації або строку корисної експлуатації має відображатися підприємством як зміна облікових оцінок відповідно до параграфів 10.15 - 10.18.

17.20 Амортизацію активу починають, коли він стає придатним для використання, тобто коли він доставлений до місця розташування та приведений у стан, в якому він придатний до експлуатації, у спосіб, визначений управлінським персоналом. Амортизацію активу припиняють тоді, коли припиняють його визнання. Амортизацію не припиняють, коли актив не використовують або він вибуває з активного використання, поки актив не буде амортизований повністю. Проте, згідно з використаними методами амортизації, якщо немає виробництва, то амортизаційні відрахування можуть дорівнювати нулю.

17.21 При визначенні корисного строку експлуатації активу підприємство бере до уваги всі такі чинники:

а) очікуване використання активу. Використання оцінюють виходячи з очікуваної потужності або фізичної продуктивності активу;

б) очікуваний фізичний знос, що залежить від операційних чинників, таких як кількість змін, протягом яких має використовуватися актив, програма ремонту та технічного обслуговування підприємства, а також нагляд за активом та його обслуговування в той час, коли актив не використовується;

в) технічна або комерційна застарілість, яка виникає через зміни та вдосконалення виробництва або від зміни ринкового попиту на вироблені активом продукти чи послуги;

г) правові або подібні обмеження використання активу, такі як закінчення строку пов'язаної з ним оренди.

Метод амортизації

17.22 Підприємство обирає такий метод амортизації, який відображає очікувану форму споживання майбутніх економічних вигід від цього активу. Можливі методи амортизації включають прямолінійний метод, метод зменшення залишку та метод на основі використання активу, наприклад: метод кількості одиниць продукції.

17.23 У разі наявності ознаки, що з останньої звітної дати, на яку закінчувався фінансовий рік, очікувана форма споживання майбутніх економічних вигід від цього активу підприємством змінилася, підприємство має переглянути свій поточний метод амортизації, і якщо поточні очікування відрізняються від минулих, змінити метод амортизації, щоб він відображав нову форму споживання. Така зміна відображається підприємством як зміна облікових оцінок відповідно до параграфів 10.15 - 10.18.

Зменшення корисності

Визнання та оцінка зменшення корисності

17.24 Для того, щоб визначити, чи зменшилася корисність об'єкта чи групи основних засобів, і якщо так, то як визнавати та оцінювати втрати від зменшення корисності, на кожну звітну дату підприємство має застосовувати Розділ 27 "Зменшення корисності активів". В цьому розділі пояснюється, як підприємство переглядає балансову вартість своїх активів, як визначає суму очікуваного відшкодування активу та коли він визнає або сторнує втрати від зменшення корисності.

Компенсація зменшення корисності

17.25 Компенсацію від третіх сторін за об'єкти основних засобів, корисність яких зменшилась, які втрачені або віддані, підприємство включає до прибутку чи збитку, коли компенсація належить до отримання.

Основні засоби, що утримуються для продажу

17.26 В параграфі 27.9 д) зазначено, що планування вибуття активу до раніше очікуваної дати є ознакою зменшення корисності, яка викликає необхідність обчислити суму очікуваного відшкодування активу з метою визначення, чи зменшилась його корисність.

Припинення визнання

17.27 Підприємство припиняє визнання об'єкта основних засобів:

а) після вибуття або

б) коли не очікується майбутніх економічних вигід від його використання або вибуття.

17.28 Прибуток або збиток, що виникає від припинення визнання об'єкта основних засобів підприємство включає до прибутку чи збитку, коли припиняється визнання об'єкта (якщо Розділ 20 "Оренда" не вимагає іншого після продажу з подальшою орендою). Такі прибутки підприємству не слід класифікувати як дохід від звичайної діяльності.

17.29 При визначенні дати вибуття об'єкта основних засобів підприємство застосовує критерії, визначені у Розділі 23 "Дохід від звичайної діяльності" для визнання доходу від реалізації продукції. Розділ 20 застосовується до вибуття шляхом продажу з подальшою орендою.

17.30 Прибуток або збиток, що виникає від припинення визнання об'єкта основних засобів, підприємство визнає як різницю між чистими надходженнями від вибуття, у разі їх наявності, та балансовою вартістю об'єкта.

Розкриття інформації

17.31 У фінансових звітах, відповідно до параграфу 4.11а) підприємство розкриває для кожного класу основних засобів:

а) бази оцінки, які застосовували для визначення валової балансової вартості;

б) застосовані методи амортизації;

в) застосовані строки корисної експлуатації або норми амортизації;

г) валову балансову вартість та суму накопиченої амортизації (разом з накопиченими втратами від зменшення корисності) на початок та кінець звітного періоду;

ґ) узгодження балансової вартості на початок та кінець звітного періоду, що відображає:

i) надходження;

ii) вибуття;

iii) придбання в результаті об'єднання бізнесу;

iv) переведення до інвестиційної нерухомості у разі виникнення достовірного показника справедливої вартості (див. параграф 16.8);

v) втрати від зменшення корисності, визнані чи сторновані у прибутку чи збитку відповідно до Розділу 27;

vi) амортизацію;

vii) інші зміни.

Таке узгодження слід наводити і за попередні періоди.

17.32 Підприємство також розкриває таку інформацію:

а) наявність та балансову вартість основних засобів, на які у підприємства існують обмеження прав власності, або основних засобів, переданих у заставу як забезпечення зобов'язань;

б) суму договірних зобов'язань, пов'язаних із придбанням основних засобів.

Сфера застосування

18.1 Цей розділ застосовується для обліку всіх нематеріальних активів крім гудвілу (див. Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл" ) та нематеріальних активів, що утримуються підприємством для продажу в ході звичайної діяльності (див. Розділ 13 "Запаси" та Розділ 23 "Дохід від звичайної діяльності").

18.2 Нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має фізичної субстанції та може бути ідентифікований. Такий актив може бути ідентифікований, коли він:

а) може бути відокремлений, тобто є можливість його відокремлення або відділення від підприємства і продажу, передачі, ліцензування, здачі в оренду або обміну окремо або разом з відповідним договором, активом чи зобов'язанням, або

б) виникає в результаті договірних або інших юридичних прав, незалежно від того, чи можуть вони бути передані або відокремлені від підприємства або ж від інших прав та зобов'язань.

18.3 До нематеріальних активів не відносяться:

а) фінансові активи, або

б) права на корисні копалини та запаси корисних копалин, таких як нафта, природний газ та подібні не відновлювальні ресурси.

Визнання

Загальний принцип визнання нематеріальних активів

18.4 Приймаючи рішення щодо визнання нематеріального активу підприємство застосовує критерії, наведені у параграфі 2.27. Отже, підприємство має визнавати нематеріальний актив тоді і тільки тоді, коли:

а) існує ймовірність надходження до підприємства економічних вигід, пов'язаних з цим активом,

б) собівартість або вартість цього активу можна достовірно оцінити та

в) цей актив не виникає в результаті витрат підприємства на створення матеріального об'єкта.

18.5 Підприємство оцінює ймовірність майбутніх економічних вигід, використовуючи припущення, які можна обґрунтувати і підтвердити. Ці припущення відображають найкращу оцінку управлінським персоналом сукупності економічних умов, які існуватимуть протягом строку корисної експлуатації активу.

18.6 Для того, щоб оцінити впевненість щодо надходження та вибуття майбутніх економічних вигід, пов'язаних з використанням активу, підприємство застосовує судження, сформоване на основі наявних на час первісного визнання свідчень, віддаючи перевагу зовнішнім свідченням.

18.7 Такий критерій визнання як імовірність, зазначений у параграфі 18.4а), завжди вважається виконаним у разі окремого придбання нематеріальних активів.

Придбання як частина об'єднання бізнесу

18.8 Придбаний в результаті об'єднання бізнесу нематеріальний актив зазвичай визнається активом, оскільки його справедливу вартість можна оцінити з достатньою достовірністю. Але придбаний в результаті об'єднання бізнесу нематеріальний актив не визнається, якщо він виникає в результаті законних або договірних прав і його справедливу вартість не можна достовірно оцінити, тому що цей актив:

а) не можна відокремити від гудвілу або

б) можна відокремити від гудвілу, але не було раніше чи немає свідчень про обмінні операції з таким самим чи подібним активом, а визначення справедливої вартості іншим чином буде залежати від змінних, які не можна оцінити.

Первісна оцінка

18.9 Первісно підприємство зобов'язане оцінювати нематеріальний актив за собівартістю.

Окреме придбання

18.10 Собівартість придбаного окремо нематеріального активу охоплює:

а) вартість його придбання, яка включає імпортне мито та податок на придбання, який не підлягає відшкодуванню, після вирахування торгівельних та інших знижок; а також

б) будь-які витрати, які можна безпосередньо віднести на підготовку цього активу для його використання за призначенням.

Придбання в рамках об'єднання бізнесу

18.11 Якщо нематеріальний актив купують при об'єднанні бізнесу, то собівартість такого нематеріального активу є його справедливою вартістю на дату придбання.

Придбання за допомогою державного гранту

18.12 Якщо нематеріальний актив купують за допомогою державного гранту, то собівартість такого нематеріального активу є його справедливою вартістю на дату отримання, або виникнення права на отримання державного гранту згідно з Розділом 24 "Державні гранти".

Обмін активів

18.13 Нематеріальний актив може бути придбаний в результаті обміну на немонетарний актив (чи активи), або ж на поєднання монетарних і немонетарних активів. Собівартість такого нематеріального активу підприємство має оцінювати за справедливою вартістю, якщо: а) ця операція з обміну не позбавлена комерційної сутності або б) справедливу вартість ні отриманого активу, ні переданого активу не можна достовірно оцінити. Якщо придбаний актив оцінюють не за справедливою вартістю, то його собівартість визначається за балансовою вартістю відданого (в обмін) активу.

Створені власними силами нематеріальні активи

18.14 Витрати підприємства на створення нематеріального активу, включаючи видатки на дослідження та розробки, визнаються витратами, що включаються до його собівартості, якщо вони понесені не на створення іншого активу, що відповідає критеріям визнання в цьому МСФЗ.

18.15 Як приклад застосування попереднього параграфу, підприємство визнає витратами видатки на такі наведені нижче об'єкти, не визнаючи такі видатки нематеріальними активами:

а) створені власними силами торгові марки, логотипи, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю сутністю об'єкти;

б) введення в експлуатацію (видатки на введення в експлуатацію), які складаються з видатків на заснування (такі як видатки на юридичні та секретарські послуги), видатків на створення юридичної особи, видатків на відкриття нових виробничих потужностей чи нового виду діяльності (видатки, які передують відкриттю) або видатків на започаткування нових операцій, продуктів чи процесів (видатки, які передують експлуатації);

в) навчальна діяльність;

г) рекламна діяльність і стимулювання продажу;

ґ) переміщення чи реорганізація частини або всього підприємства;

д) створений власними силами гудвіл.

18.16 Параграфом 18.15 не виключається визнання попередньої оплати як активу, якщо виплату за доставку товарів чи послуг здійснено авансом до доставки товарів чи надання послуг.

Минулі витрати, які не слід визнавати як актив

18.17 Видатки на нематеріальний актив, що їх первісно визнано як витрати, не слід визнавати як частину собівартості нематеріального активу на пізнішу дату.

Оцінка після визнання

18.18 Нематеріальні активи підприємство оцінює за їх собівартістю за вирахуванням будь-якої накопиченої амортизації та будь-яких накопичених втрат від зменшення корисності. Вимоги щодо амортизації наведено в цьому розділі. Вимоги щодо визнання зменшення корисності наведено у Розділі 27 "Зменшення корисності активів".

Амортизація протягом строку корисної експлуатації

18.19 Для цілей цього розділу вважається, що всі нематеріальні активи мають визначений строк корисної експлуатації. Строк корисної експлуатації нематеріального активу, який виникає з договірних чи інших законних прав, не перевищує період чинності договірних або законних прав, але може бути коротшим від терміну їх чинності залежно від періоду, протягом якого підприємство очікує використовувати цей актив. Якщо договірні або інші законні права надаються на обмежений період, який може бути подовженим, строк корисної експлуатації нематеріального активу включає такі періоди (період) поновлення, тільки якщо є свідчення підтримки поновлення з боку підприємства без значних витрат.

18.20 Якщо підприємство не може достовірно розрахувати строк корисної експлуатації нематеріального активу, тоді таким строком слід вважати десять років.

Період та метод амортизації

18.21 Вартість, що амортизується, нематеріального активу підприємство розподіляє на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації. Нарахування амортизації за кожний період слід визнавати як витрату, якщо іншим розділом цього МСФЗ не вимагається визнавати ці видатки як частину вартості такого активу, як запаси або основні засоби.

18.22 Нарахування амортизації починається, коли нематеріальний актив є наявним для використання, тобто коли він перебуває у тому місці і стані, які необхідні для його використання у спосіб, визначений управлінським персоналом. Нарахування амортизації припиняється, коли припиняється визнання цього активу. Підприємство вибирає такий метод амортизації, який відображає очікувану форму споживання ним економічних вигід. Якщо ж підприємство не в змозі визначити достовірно цю форму, то слід застосовувати прямолінійний метод.

Ліквідаційна вартість

18.23 Ліквідаційну вартість нематеріального активу підприємство приймає за нуль, якщо:

а) немає зобов'язання третьої сторони придбати актив наприкінці строку його корисної експлуатації або

б) немає активного ринку для такого активу та:

i) ліквідаційну вартість неможливо визначити, виходячи з даних цього ринку;

ii) не є ймовірним, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисної експлуатації активу.

Перегляд періоду та методу амортизації

18.24 Такі чинники як зміна способу використання нематеріального активу, технологічний прогрес та зміни ринкових цін можуть свідчити про те, що з останньої річної звітної дати відбулися зміни у ліквідаційній вартості або строку корисної експлуатації нематеріального активу. Якщо є такі ознаки, то підприємство зобов'язане переглянути свої попередні оцінки та, якщо теперішні очікування відрізняються від минулих, скоригувати ліквідаційну вартість, метод амортизації або його строк корисної експлуатації. Зміну ліквідаційної вартості, методу амортизації або строку корисної експлуатації підприємство обліковує як зміну в обліковій оцінці згідно з параграфами 10.15 - 10.18.

Очікуване відшкодування балансової вартості: втрати від зменшення корисності

18.25 Для того, щоб визначити, чи зменшилася корисність нематеріального активу, підприємство застосовує Розділ 27. В цьому розділі пояснюється, як і чому підприємство переглядає балансову вартість своїх активів, як визначає суму очікуваного відшкодування активу і коли визнаються чи сторнуються втрати від зменшення корисності.

Ліквідація та вибуття

18.26 Якщо визнання нематеріального активу підприємством припиняється, то прибуток чи збиток від цього визнається у складі прибутку чи збитку підприємства:

а) в разі вибуття активу або

б) якщо від його використання чи наступного вибуття не очікується майбутніх економічних вигід.

Розкриття інформації

18.27 Для кожного класу нематеріальних активів підприємство розкриває таку інформацію:

а) строк корисної експлуатації чи застосовані норми амортизації;

б) застосовані методи амортизації;

в) валову балансову вартість та накопичену амортизацію (об'єднану з накопиченими втратами від зменшення корисності) на початок та на кінець періоду;

г) статтю (статті) у звіті про сукупний дохід (та у звіті про прибутки та збитки, якщо такий подається), в яку (які) включено амортизацію нематеріальних активів;

ґ) узгодження балансової вартості на початок та на кінець періоду, де вказується:

i) надходження;

ii) вибуття;

iii) придбання шляхом об'єднання бізнесу;

iv) амортизація;

v) втрати від зменшення корисності;

vi) інші зміни.

Наводити це узгодження за попередні періоди не потрібно.

18.28 Підприємство також розкриває:

а) опис, балансову вартість та період амортизації, що залишився, будь-якого нематеріального активу, суттєвого для фінансових звітів підприємства;

б) для нематеріальних активів, отриманих за державним грантом та первісно визнаних за справедливою вартістю (див. параграф 18.12);

i) справедливу вартість, первісно визнану для цих активів, та

ii) їхню балансову вартість.

в) наявність та балансову вартість нематеріальних активів з обмеженим правом володіння або переданих у заставу як забезпечення зобов'язань;

г) суму договірних зобов'язань з придбання нематеріальних активів.

18.29 Підприємство розкриває загальну суму видатків на дослідження та розробки, визнаних як витрати протягом періоду (тобто суму внутрішніх видатків на дослідження та розробки, яка не була капіталізована як частина вартості іншого активу, що відповідає критеріям визнання, визначеним в цьому МСФЗ.

Сфера застосування

19.1 Цей розділ застосовується для обліку операцій, пов'язаних з об'єднанням бізнесу. В ньому наводяться інструкції щодо визначення покупця, оцінки собівартості об'єднання бізнесу і розподілу цієї собівартості серед придбаних активів та зобов'язань, а також резервів під прийняті умовні зобов'язання. В ньому також розглядається облік гудвілу як у момент придбання бізнесу, так і після цієї події.

19.2 В цьому розділі визначається облік всіх об'єднань бізнесу, крім:

а) об'єднання підприємств або бізнесів під спільним контролем. Спільний контроль означає, що всі підприємства або бізнеси, які об'єднуються, в кінцевому підсумку контролюються однією стороною, як до, так і після об'єднання, і цей контроль не передається;

б) створення спільного підприємства;

в) придбання групи активів, які не становлять бізнес.

Визначення об'єднання бізнесу

19.3 Об'єднання бізнесу - це поєднання окремих підприємств чи бізнесів в одне підприємство, що звітує. Результатом практично всіх об'єднань бізнесу є отримання контролю одним підприємством - покупцем над одним чи кількома іншими бізнесами - об'єктами придбання. Датою придбання є дата, на яку покупець фактично отримує контроль над об'єктом придбання.

19.4 Структури об'єднання бізнесу можуть мати певні відмінності, що визначаються юридичними, податковими чи іншими причинами. Це може бути придбання капіталу іншого підприємства, придбання всіх чистих активів іншого підприємства, прийняття зобов'язань іншого підприємства або придбання деяких чистих активів іншого підприємства, які разом складають один чи кілька бізнесів.

19.5 Об'єднання бізнесів може здійснюватися шляхом випуску інструментів капіталу, передачі грошових коштів, еквівалентів грошових коштів чи інших активів, або шляхом їх поєднання. Операція може здійснюватися між акціонерами об'єднуваних підприємств або між одним підприємством та акціонерами іншого підприємства. Результатом об'єднання бізнесу може стати створення нового підприємства, яке контролюватиме об'єднувані підприємства, передача чистих активів або реструктуризація одного чи кількох об'єднуваних підприємств.

Метод обліку

19.6 Всі об'єднання бізнесу обліковуються із застосуванням методу придбання.

19.7 Застосування методу придбання складається з наступних кроків:

а) визначення покупця;

б) оцінка собівартості об'єднання бізнесу та

в) розподіл, на дату придбання, собівартості об'єднання бізнесу серед придбаних активів та прийнятих зобов'язань та умовних зобов'язань.

Визначення покупця

19.8 Покупець визнається за всіма об'єднаннями бізнесу. Покупцем є об'єднуване підприємство, яке отримує контроль над іншими об'єднуваними підприємствами чи бізнесами.

19.9 Контроль - це повноваження управління фінансовою та операційною політикою підприємства з метою отримання вигод від його діяльності. Контроль одного підприємства над іншим описаний у Розділі 9 "Консолідовані та окремі фінансові звіти".

19.10 Хоча визначити покупця інколи буває важко, зазвичай існують ознаки його наявності. Наприклад:

а) якщо справедлива вартість одного з об'єднуваних підприємств є значно вищою за справедливу вартість іншого підприємства, то покупцем імовірно є підприємство з вищою справедливою вартістю;

б) якщо об'єднання бізнесу відбувається через обмін звичайних інструментів капіталу з правом голосу на грошові кошти чи інші активи, то покупцем імовірно є підприємство, яке віддає грошові кошти чи інші активи; а також

в) якщо за результатами об'єднання бізнесу керівництво одного об'єднуваного підприємства може домінувати під час виборів управлінського персоналу об'єднаного підприємства, що виникає внаслідок об'єднання, то покупцем є підприємство, управлінський персонал якого домінує.

Вартість об'єднання бізнесу

19.11 Покупець повинен оцінювати вартість об'єднання бізнесу як сукупність:

а) справедливої вартості на дату обміну наданих активів, понесених чи прийнятих зобов'язань або інструментів капіталу, випущених покупцем в обмін на контроль за об'єктом придбання, плюс

б) будь-яких витрат, які безпосередньо відносяться до об'єднання бізнесу.

Коригування вартості об'єднання бізнесу залежно від майбутніх подій

19.12 Коли угода про об'єднання бізнесу передбачає коригування вартості об'єднання залежно від майбутніх подій, покупець включає суму коригування до вартості об'єднання на дату придбання, якщо існує ймовірність коригування, і суму можна достовірно оцінити.

19.13 Однак, якщо потенційне коригування не визнається на дату придбання, але потім стає ймовірним і може бути достовірно оцінене, то додаткову оцінку слід розглядати як коригування вартості об'єднання.

Розподіл вартості об'єднання бізнесу серед придбаних активів та прийнятих зобов'язань і умовних зобов'язань

19.14 Покупець повинен на дату придбання розподілити вартість об'єднання бізнесу шляхом визнання ідентифікованих активів, зобов'язань та резерву під умовні зобов'язання об'єкта придбання, які відповідають критеріям визнання, зазначеним у параграфі 19.15, за їх справедливою вартістю на цю дату. Будь-яка різниця між вартістю об'єднання бізнесу і часткою покупця в чистій справедливій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та резерву під умовні зобов'язання, що були визнані як такі, обліковується у відповідності з параграфами 19.22 - 19.24 (як гудвіл, чи так званий "негативний гудвіл").

19.15 Покупець окремо визнає ідентифіковані активи, зобов'язання і умовні зобов'язання об'єкта придбання на дату придбання, тільки якщо вони відповідають таким критеріям на цю дату:

а) для активу, іншого ніж нематеріальний актив, існує ймовірність, що будь-які пов'язані з ним майбутні економічні вигоди надійдуть покупцю, і що його справедливу вартість можна достовірно оцінити;

б) для зобов'язання, іншого ніж умовне зобов'язання, існує ймовірність того, що для врегулювання зобов'язання буде необхідне вибуття ресурсів, і що справедливу вартість зобов'язання можна достовірно оцінити;

в) для нематеріального активу чи умовного зобов'язання можна достовірно оцінити їх справедливу вартість.

19.16 Після дати придбання звіт про сукупний дохід покупця розкриває прибутки і збитки об'єкта придбання з урахуванням доходів та витрат об'єкта придбання на основі вартості об'єднання бізнесу для покупця. Наприклад, амортизаційні витрати, включені до звіту про сукупний дохід покупця після дати придбання і пов'язані з активами, що підлягають амортизації, базуються на справедливій вартості таких амортизованих активів на дату придбання, тобто на їх вартості для покупця.

19.17 Застосування методу придбання розпочинається з дати придбання, що є датою, на яку покупець фактично отримує контроль за об'єктом придбання. Оскільки контроль представляє собою повноваження із управління фінансовою та операційною політикою підприємства чи бізнесу з метою отримання вигод від його діяльності, завершення чи остаточне оформлення операції за законом перед тим, як покупець отримає контроль, не є обов'язковим. Слід розглянути всі доречні факти та обставини, що стосуються визначення моменту отримання покупцем контролю.

19.18 Згідно з параграфом 19.14 покупець визнає окремо лише ідентифіковані активи, зобов'язання та умовні зобов'язання об'єкта придбання, що існували на дату придбання та відповідають критеріям визнання, наведеним у параграфі 19.15. Отже:

а) при розподілі вартості об'єднання бізнесу покупець визнає зобов'язання із припинення чи скорочення діяльності об'єкта придбання, тільки якщо на дату придбання об'єкт придбання має існуючі зобов'язання з реструктуризації, визнані згідно з Розділом 21 "Резерви та умовні зобов'язання", та

б) при розподілі вартості об'єднання бізнесу, покупець не може визнавати зобов'язання стосовно майбутніх збитків або інших витрат, які очікується понести в результаті об'єднання бізнесу.

19.19 Якщо до кінця звітного періоду, протягом якого відбулося об'єднання, первісний облік об'єднання бізнесу не завершено, покупець визнає у своїх фінансових звітах тимчасові суми щодо об'єктів, облік за якими не завершено. Для відображення отриманої нової інформації покупець у минулих періодах коригує тимчасові суми, визнані як активи та зобов'язання на дату придбання, протягом дванадцяти місяців від дати придбання (тобто обліковує їх так, ніби коригування здійснені на дату придбання). Після дванадцяти місяців з дати придбання, коригування первісного обліку об'єднання бізнесу визнаються лише для того, щоб виправити помилку, згідно з Розділом 10 "Облікова політика, облікові оцінки та помилки".

Умовні зобов'язання

19.20 Параграфом 19.14 передбачається, що покупець окремо визнає резерв під умовне зобов'язання об'єкта придбання, тільки якщо його справедливу вартість можна достовірно оцінити. Якщо його справедливу вартість не можна оцінити достовірно, то:

а) існує кінцевий вплив на суму, визнану як гудвіл або обліковану у відповідності з параграфом 19.24, та

б) покупець має розкривати інформацію про таке умовне зобов'язання, як це вимагається згідно з Розділом 21.

19.21 Після первісного визнання, покупець оцінює умовні зобов'язання, визнані окремо у відповідності з параграфом 19.14, за вищим з таких двох значень:

а) сумою, яка була б визнана відповідно до Розділу 21, та

б) первісно визнаною сумою за вирахуванням сум, раніше визнаних як дохід від звичайної діяльності, відповідно до Розділу 23 "Дохід від звичайної діяльності".

Гудвіл

19.22 Покупець на дату придбання:

а) визнає придбаний при об'єднанні бізнесу гудвіл як актив та

б) первісно оцінює такий гудвіл за собівартістю, що являє собою будь-яке перевищення вартості об'єднання бізнесу над часткою покупця у чистій справедливій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань, визнаних відповідно до параграфу 19.14.

19.23 Після первісного визнання покупець оцінює придбаний в результаті об'єднання бізнесу гудвіл за собівартістю мінус накопичена амортизація та накопичені втрати від зменшення корисності:

а) при нарахуванні амортизації гудвілу підприємство дотримується принципів, викладених у параграфах 18.19 - 18.24. Якщо підприємство не може достовірно розрахувати строк корисної експлуатації гудвілу, то тоді таким строком слід вважати десять років;

б) при визнанні та оцінці зменшення корисності гудвілу підприємство застосовує Розділ 27 "Зменшення корисності активів" .

Перевищення частки покупця у чистій справедливій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань об'єкта придбання над вартістю об'єднання бізнесу

19.24 Якщо частка покупця у справедливій чистій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань, визнаних відповідно до параграфу 19.14, перевищує вартість об'єднання бізнесу, покупець:

а) переглядає визначення та оцінку ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань об'єкта придбання і оцінку вартості об'єднання; та

б) негайно визнає будь-яке перевищення, яке залишилось після такого перегляду, у прибутку чи збитку.

Розкриття інформації

Щодо об'єднань бізнесу, які здійснені протягом звітного періоду

19.25 Щодо кожного об'єднання бізнесу, яке здійснене протягом періоду, покупець розкриває таку інформацію:

а) назва та характеристики об'єднуваних підприємств чи бізнесів.

б) дата придбання.

в) відсоток придбаних акцій із правом голосу.

г) вартість об'єднання й опис складових цієї вартості (таких як грошові кошти, інструменти капіталу, грошові інструменти):

ґ) суми, визнані на дату придбання, за кожним класом активів, зобов'язань та умовних зобов'язань об'єкта придбання, включаючи гудвіл.

д) суму будь-якого перевищення, визнану у прибутку чи збитку, відповідно до параграфу 19.24, та конкретну статтю у звіті про сукупний дохід (та у звіті про прибутки та збитки, у разі подання), за якою визнане таке перевищення.

Щодо всіх об'єднань бізнесу

19.26 Покупець розкриває узгодження балансової вартості гудвілу на початок та кінець звітного періоду, окремо показуючи:

а) зміни в результаті нових об'єднань бізнесу;

б) втрати від зменшення корисності;

в) вибуття раніше придбаних бізнесів;

г) інші зміни.

Наводити це узгодження за попередні періоди не потрібно.

Сфера застосування

20.1 В цьому розділі розглядається облік всіх видів оренди, крім:

а) орендних угод на розвідування або використання корисних копалин, нафти, природного газу та подібних невідновлюваних ресурсів (див. Розділ 34 "Спеціалізовані види діяльності");

б) ліцензійних угод на такі види продукції, як кінофільми, відеозаписи, п'єси, рукописи, патенти й авторські права (див. Розділ 18 "Нематеріальні активи (крім гудвілу)").

в) оцінки нерухомості, утримуваної орендарями, яка обліковується як інвестиційна нерухомість та оцінки інвестиційної нерухомості, наданої орендодавцями за операційною орендою (див. Розділ 16 "Інвестиційна нерухомість");

г) оцінки біологічних активів, утримуваних орендарями за фінансовою орендою та біологічних активів, наданих орендодавцями за операційною орендою (див. Розділ 34);

ґ) оренди, що може призвести до збитку для орендодавця чи орендаря в результаті договірних умов, які не пов'язані зі змінами ціни орендованого активу, змінами курсів іноземних валют або дефолтом одного з контрагентів (див. параграф 12.3д));

д) обтяжливої операційної оренди.

20.2 Цей розділ застосовується до угод, які передають право користування активами, навіть якщо експлуатація або технічне обслуговування таких активів може вимагати надання значних послуг орендодавцем. Цей розділ не застосовується до угод, які є договорами про надання послуг і не передають права на використання активів від однієї сторони, що укладає угоду, до іншої.

20.3 Деякі угоди, такі як угоди про передачу функцій зовнішнім постачальникам (аутсорсінг), договори у сфері телекомунікації, які надають права на користування потужностями, договори "бери або плати", не мають юридичної форми оренди, але передають права на користування активами в обмін на певну плату. По суті, такі угоди є орендою активів і мають обліковуватися згідно з цим розділом.

Класифікація оренди

20.4 Оренда класифікується як фінансова оренда, якщо вона передає в основному всі ризики та винагороди від володіння. Оренда класифікується як операційна оренда, якщо вона не передає в основному всі ризики та винагороди від володіння.

20.5 Те, чи є оренда фінансовою або операційною орендою, залежить від сутності операції, а не від форми договору. Нижче наведено приклади ситуацій, які зазвичай ведуть до класифікації оренди як фінансової оренди:

а) оренда передає право власності на актив орендарю наприкінці строку оренди;

б) орендар має право на придбання активу за ціною, що, як очікується, буде достатньо нижчою за справедливу вартість на дату використання права, щоб на початку оренди бути достатньо впевненим в тому, що право буде використано;

в) строк оренди становить більшу частину строку економічної експлуатації активу, навіть якщо право власності не передається;

г) на початку оренди теперішня вартість мінімальних орендних платежів дорівнює принаймні в основному всій справедливій вартості орендованого активу;

ґ) орендовані активи мають такий особливий характер, що тільки орендар може використовувати їх, не здійснюючи значних модифікацій.

20.6 Далі наведено приклади ситуацій, які окремо або разом також можуть привести до класифікації оренди як фінансової:

а) якщо орендар може анулювати угоду про оренду, то збитки орендодавця, пов'язані з таким анулюванням, несе орендар;

б) прибутки або збитки від коливання ліквідаційної вартості орендованого активу припадають на орендаря (наприклад, у формі знижок орендної плати, які дорівнюють більшості надходжень від продажу наприкінці оренди);

в) орендар має можливість продовжити оренду на додатковий період за орендну плату, значно нижчу від ринкової орендної плати.

20.7 Приклади, наведені у параграфах 20.5 та 20.6 не завжди є переконливими. Якщо, виходячи з інших ознак, ясно, що оренда не передає в основному всі ризики та винагороди від володіння, то таку оренду класифікують як операційну оренду. Наприклад, це може відбуватися, якщо право власності на актив передається наприкінці оренди за змінну плату, що дорівнює її справедливій вартості на той час, або якщо оренда є умовною, внаслідок чого орендар не набуває в основному всіх таких ризиків та винагород від володіння.

20.8 Класифікацію оренди (визнання фінансовою чи операційною - ред.) здійснюють на початку оренди і не змінюють протягом усього строку оренди, якщо орендар і орендодавець не погоджуються змінити положення орендного договору (за винятком укладання нового договору оренди).

Фінансові звіти орендарів: фінансова оренда

Первісне визнання

20.9 На початку строку оренди орендарям слід визнавати свої права користування та зобов'язання за фінансовою орендою як активи та зобов'язання у звіті про фінансовий стан за сумами, що дорівнюють справедливій вартості орендованого майна, або, якщо вони нижчі за справедливу вартість, за теперішньою вартістю мінімальних орендних платежів, яка визначається на початку оренди. Будь-які первісні прямі витрати орендаря (видатки, що безпосередньо відносяться на переговори та укладення угоди про оренду) додаються до суми, визнаної як актив.

20.10 Теперішня вартість мінімальних орендних платежів розраховується за допомогою неявної відсоткової ставки оренди. Якщо визначити її неможливо, то слід користуватися ставкою додаткових запозичень орендаря.

Подальша оцінка

20.11 Мінімальні орендні платежі орендар розподіляє між фінансовими витратами та зменшенням непогашених зобов'язань за методом ефективного відсотка (див. параграфи 11.15 - 11.20). Фінансові витрати орендар повинен розподіляти на кожний період протягом строку оренди так, щоб забезпечити сталу ставку відсотка на залишок зобов'язань. Орендну плату слід відображати як витрати в тих періодах, в яких вона сплачена.

20.12 Амортизацію активу, орендованого на умовах фінансової оренди, орендар повинен здійснювати згідно з відповідним розділом цього МСФЗ для даного типу активу, наприклад, Розділ 17 "Основні засоби", Розділ 18 чи Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл". Якщо немає обґрунтованої впевненості в тому, що орендар отримає право власності наприкінці строку оренди, актив повністю амортизується протягом коротшого з двох строків: строку оренди або строку корисної експлуатації. На кожну дату звітності орендар оцінює, чи зменшилась корисність активу, орендованого на умовах фінансової оренди (див. Розділ 27 "Зменшення корисності активів" ).

Розкриття інформації

20.13 Про фінансову оренду орендарям слід розкривати таку інформацію:

а) чисту балансову вартість на дату звітності для кожного класу активів;

б) загальну суму мінімальних орендних платежів на кінець звітного періоду, за кожний із таких періодів:

i) не більше одного року;

ii) більше одного року, але не більше п'яти років;

iii) більше п'яти років;

в) загальний опис угод орендаря про оренду, включаючи, наприклад, інформацію про орендну плату, право вибору на поновлення або придбання, а також застереження щодо суборенди та обмежень, які передбачені угодами про оренду.

20.14 Крім того, вимоги до розкриття інформації про активи відповідно до Розділів 17, 18, 27 та 34 застосовуються до активів орендаря, орендованих за угодами про фінансову оренду.

Фінансові звіти орендарів: операційна оренда

Визнання та оцінка

20.15 Орендні платежі за угодою про операційну оренду (за винятком видатків на послуги, такі як страхування та технічне обслуговування) орендар повинен визнавати як витрати на прямолінійній основі, якщо

а) інша систематична основа не дозволяє відображати в часі вигоди орендаря, навіть якщо платежі не здійснюються на такій основі, або

б) обрана така структура платежів орендодавцю, що вони збільшуються відповідно до очікуваної загальної інфляції (на основі оприлюднених індексів або статистичних даних), щоб компенсувати орендодавцю очікуване збільшення видатків в результаті інфляції. Якщо платежі орендодавцю змінюються через інші чинники, ніж загальна інфляція, тоді умова б) не виконується.

Розкриття інформації

20.16 Про операційну оренду орендарі розкривають таку інформацію:

а) загальну суму майбутніх мінімальних орендних платежів за невідмовними угодами про операційну оренду за кожний з таких періодів:

i) не більше одного року;

ii) більше одного року, але не більше п'яти років;

ii) більше п'яти років;

б) орендні платежі, визнані як витрати;

в) загальний опис орендних угод орендаря, включаючи, наприклад, інформацію про орендну плату, можливість поновлення угоди або придбання активу, застереження щодо суборенди та обмеження, передбачені орендною угодою.

Фінансові звіти орендодавців: фінансова оренда

Первісне визнання та оцінка

20.17 Орендодавець повинен визнавати активи, утримувані за угодами про фінансову оренду у своїх звітах про фінансовий стан і подавати їх як дебіторську заборгованість за сумою, що дорівнює чистим інвестиціям в оренду. Чистою інвестицією в орендує валова інвестиція орендодавця в оренду, дисконтована за неявною відсотковою ставкою по оренді. Валова інвестиція в оренду є сумою:

а) мінімальних орендних платежів, що підлягають сплаті орендодавцю за угодою про фінансову оренду, та

б) будь-якої негарантованої ліквідаційної вартості, нарахованої орендодавцю.

20.18 При фінансовій оренді, крім пов'язаної з орендодавцями-виробниками чи орендодавцями-дилерами, первісні прямі витрати (витрати, які зростають та безпосередньо відносяться на переговори та укладення угоди про оренду) включаються у первісну оцінку дебіторської заборгованості за фінансовою орендою та зменшують суму доходу, визнану протягом строку оренди.

Подальша оцінка

20.19 Визнання фінансового доходу має базуватися на моделі, що відображає сталу періодичну норму прибутковості на чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду. Орендні платежі, які відносяться до облікового періоду, за винятком видатків на послуги, вираховуються з валових інвестицій в оренду для зменшення як основної суми боргу, так і пасивного (незаробленого) фінансового доходу. Якщо є ознака того, що попередньо розрахована негарантована ліквідаційна вартість, що використовується при обчисленні валової інвестиції орендодавця в оренду, зазнала істотних змін, то розподіл доходу протягом строку оренди переглядається і будь-яке зменшення вже нарахованих сум негайно визнається у прибутку чи збитку.

Орендодавці-виробники та орендодавці-дилери

20.20 Виробники або дилери часто пропонують клієнтам вибір: або придбати актив, або орендувати його. Фінансова оренда активу орендодавцем-виробником або орендодавцем-дилером може спричинити два типи доходу:

а) прибуток або збиток, еквівалентний прибутку або збитку в результаті безпосереднього продажу активу, що орендується, за нормальними цінами продажу, що відображають будь-які прийнятні знижки внаслідок значного обсягу або торгові знижки, та

б) фінансовий дохід протягом строку оренди.

20.21 Дохід від продажу, визнаний на початку строку фінансової оренди орендодавцем-виробником чи орендодавцем-дилером, є справедливою вартістю активу або, якщо вона менша, - теперішньою вартістю мінімальних орендних платежів, що нараховуються орендодавцю, обчисленою за ринковою ставкою відсотка. Собівартість реалізованої продукції, визнана на початку строку оренди, є собівартістю або балансовою вартістю (якщо вони різні) орендованого майна мінус теперішня вартість негарантованої ліквідаційної вартості. Різниця між доходом від продажу та собівартістю реалізованої продукції є прибутком від продажу, що визнається згідно з політикою, якої дотримується суб'єкт господарювання щодо прямого продажу.

20.22 Якщо призначаються штучно занижені відсоткові ставки, надходження від продажу буде обмежено надходженнями, які мали б місце за умови нарахування ринкової ставки відсотка. Витрати, понесені орендодавцем-виробником або орендодавцем-дилером у зв'язку з веденням переговорів та укладанням угоди про фінансову оренду, визнаються як витрати тоді, коли визнається надходження від продажу.

Розкриття інформації